Румунські спецслужби заявили, що зірвали операцію саботажу, яку Служба інформації Румунії SRI пов’язує з російською координацією. У центрі справи — 40-річний громадянин Росії, який проживає в Румунії. 8 вересня Апеляційний суд Бухареста відправив його під попередній арешт на 30 діб за підозрою у замаху на диверсійні дії.
Політична вага цієї справи більша за один кримінальний епізод. Румунія є членом НАТО на східному фланзі, сусідом України та державою, через територію якої проходять важливі військові й логістичні маршрути. Якщо розслідування підтвердить версію про зовнішню координацію, йтиметься про спробу працювати не лише проти румунської інфраструктури, а проти спроможності союзників користуватися нею.
DIICOT стверджує, що з лютого до липня 2026 року підозрюваний нібито збирав інформацію військового характеру, фотографував техніку румунських та союзних сил і фіксував переміщення персоналу та обладнання. Йдеться про об’єкти у повітах Клуж, Констанца, Келераш, Ілфов і в Бухаресті.
SRI повідомляє, що стеження за чоловіком почалося ще в лютому. За версією служби, він документував центри зв’язку, румунські військові бази, які використовують союзники по НАТО, установи системи оборони та безпеки, а також критичну інфраструктуру. Серед окремо названих об’єктів — українські вантажні літаки Antonov під час перебування на території Румунії.
Прокуратура заявляє, що підозрюваний діяв під прямим керівництвом особи, з якою підтримував контакт через зашифровані онлайн-месенджери. Це важлива ланка версії слідства: вона переводить справу зі сфери самостійного збору інформації в площину організованої діяльності за завданням.
SRI вважає, що виявлений механізм схожий на схеми мереж саботажу, які, за оцінкою румунської служби, координувалися російськими структурами в інших країнах Європи. Служба також посилається на випадки, зірвані в Румунії у 2024 та 2025 роках. Водночас саме суд, а не спецслужба, має встановити, чи доведені конкретні обвинувачення щодо нинішнього фігуранта.
Для урядів країн НАТО ця різниця не скасовує потреби реагувати на ризик. Державна політика безпеки працює до вироку: військові об’єкти захищають, режими доступу змінюють, а дані між партнерами обмінюють одразу після виявлення підозрілих схем. Це не означає автоматичного визнання людини винною, але означає, що метод дії може бути врахований у контррозвідувальній роботі.
Особливо чутливою є критична інфраструктура. Військова логістика залежить від цивільних доріг, залізниць, енергетики, зв’язку й аеропортів. Через це сучасна диверсія може бути спрямована не лише на базу або склад. Порушення роботи вузла, який обслуговує одночасно цивільні й військові потреби, здатне створити непропорційно великий ефект.
Румунська справа також показує, чому держави східного флангу дедалі більше стикаються з однаковою проблемою: як захистити відкриті суспільства й публічну інфраструктуру від збору даних, не перетворюючи кожну фотографію на кримінальний злочин. Відповідь лежить у встановленні наміру, системності, зв’язку з координатором і подальшої передачі інформації.
Затриманий користується презумпцією невинуватості. Слідству ще належить довести, що зібрані матеріали справді були частиною підготовки саботажу, встановити особу координатора і з’ясувати, куди потрапляла інформація.
Наступний політичний наслідок справи може проявитися не в Бухаресті, а в координації союзників. Якщо Румунія передасть партнерам індикатори цієї операції — способи зв’язку, типи завдань, критерії вибору об’єктів — інші країни НАТО отримають шанс побачити схожий ланцюг раніше. На східному фланзі це вже не допоміжна функція, а частина спільної оборони.
Подальші рішення суду покажуть, чи залишиться справа провадженням проти однієї людини, чи слідство виведе на ширшу структуру виконавців і замовників за межами Румунії.