Промислова інфляція в Україні у липні різко прискорилася: ціни виробників зросли на 3% за місяць, а в річному вимірі — на 42,5%. Для порівняння, споживча інфляція за той самий період становила лише 7,7%. Такий значний розрив між двома показниками може створити враження, що ціни в магазинах неминуче зростуть на десятки відсотків, однак експерти застерігають від поспішних висновків.
Індекс цін виробників та індекс споживчих цін мають різну структуру, вагове значення й охоплюють не однакові етапи формування вартості товарів. ІЦВ відображає зміну цін, за якими підприємства продають продукцію іншим компаніям, торговельним мережам або державі, тоді як ІСЦ вимірює вартість кінцевого набору товарів і послуг для домогосподарств. Частина промислової продукції, зокрема залізна руда чи промислові метали, взагалі не входить до споживчого кошика, а підприємства в умовах слабкого попиту не завжди можуть одразу перекласти зростання витрат на покупця.
Водночас промислова інфляція є важливим випереджальним сигналом. Вона показує, наскільки швидко зростають витрати бізнесу і який ціновий тиск може бути перенесений на кінцевого споживача протягом наступних місяців. Нинішня ситуація небезпечна передусім тим, що головним джерелом подорожчання стала енергетика, а енергетичні витрати присутні практично у кожному товарі та послузі.
У липні ціни у сфері постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря зросли на 6,4% за місяць, а в річному вимірі перевищили минулорічний рівень майже у 1,8 раза. Енергетика забезпечила 2,5 відсоткового пункту із загального місячного приросту промислових цін на 3%, тобто понад 80% липневої промислової інфляції було сформовано одним сектором. У переробній промисловості ціни збільшилися на 0,9% за місяць і на 14,2% за рік, у добувній — лише на 0,3% та 5,7% відповідно.
Концентрація інфляції в енергетиці не робить ситуацію безпечнішою. Електроенергія є універсальною складовою виробничих витрат, вона впливає на собівартість харчових продуктів, будівельних матеріалів, ліків, одягу, транспорту, торгівлі та послуг. Особливе занепокоєння викликає те, що внутрішні енергетичні ціни зростали на тлі зниження світових цін на нафту та природний газ. Це свідчить, що основний тиск формувався не зовнішньою кон’юнктурою, а внутрішніми чинниками: руйнуванням інфраструктури, дефіцитом потужностей, витратами на ремонт, мережевими обмеженнями та зміною структури генерації.
Перенесення промислової інфляції на споживчі ціни відбувається через два основні канали. Перший — пряме подорожчання товарів: якщо дорожчає виробництво продуктів харчування, одягу, меблів чи фармацевтичної продукції, підприємства поступово підвищують відпускні ціни, і зростання проходить через оптову та роздрібну торгівлю. Другий канал — подорожчання послуг, оскільки підприємства сфери послуг також споживають електроенергію, пальне та воду.
Поки що харчова промисловість залишається стримувальним фактором: у липні уповільнилося зростання цін на соняшникову олію, подешевшали маргарин і деякі кондитерські вироби, стабілізувалися ціни на макаронну продукцію. Гарний урожай також може певний час обмежувати продовольчу інфляцію. Однак якщо високі енергетичні витрати збережуться, цей захисний ефект поступово слабшатиме.
Експерти попереджають: зростання промислової інфляції до 42,5% за 2-4 місяці може позначитися на цінах на товари, послуги, транспорт та адміністративних тарифах. Негативним сценарієм вважається споживча інфляція вище 10% з урахуванням нових руйнувань, проблем із логістикою та девальвації. При цьому однією високою обліковою ставкою НБУ проблему не вирішити, адже джерело нинішнього тиску — передусім зростання витрат та обмеження пропозиції.