Дослідник фашизму Джейсон Стенлі стверджує, що німецький проєкт переосмислення власної історії, який надихав американських правозахисників, фактично провалився. У своєму аналізі для німецького видання він звертає увагу на стрімке зростання партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD), яка вже має понад 30 відсотків підтримки на федеральному рівні та наближається до влади в окремих землях.
Стенлі, відомий своїми роботами про фашизм, наводить приклад американського юриста Браяна Стівенсона, засновника Equal Justice Initiative. Стівенсон, який створив меморіал жертвам расового насильства в Алабамі, неодноразово наголошував, що його робота натхненна саме німецьким досвідом подолання минулого. Він захоплювався тим, що в Берліні неможливо пройти 200 метрів, не зустрівши «каменів спотикання» чи меморіалів жертвам Голокосту, а вивчення цієї теми є обов'язковим для отримання атестата.
Однак, на думку Стенлі, саме цей приклад, який так надихав американців, зараз демонструє свою неефективність. Він визнає позитивні зміни порівняно з 1980-ми роками, коли він жив у Німеччині підлітком. Тоді старше покоління часто заперечувало провину або стверджувало, що німці постраждали більше, ніж євреї. Сьогодні, за його словами, такі настрої здебільшого зникли з суспільного дискурсу, а вбивства євреїв відкрито визнаються.
Попри це, з перспективи 2026 року успішним німецький проєкт пам'яті назвати не можна. Стенлі нагадує, що AfD, яку він називає найбільш екстремальною правою партією Європи, досягає 40-відсоткової підтримки в чотирьох федеральних землях. Особливу тривогу викликає Саксонія-Ангальт, де партія має понад 40 відсотків і може сформувати уряд після вересневих виборів.
Дослідник звертає увагу на символізм дій AfD: її цьогорічний партійний з'їзд відбувся 4 липня — рівно через 100 років після першого рейхспартайтагу НСДАП після зняття заборони. У програмі партії для Саксонії-Ангальт він вбачає прямі паралелі з нацистською ідеологією, зокрема вимогу створювати окремі класи для дітей з міграційним походженням та скасувати інклюзивну освіту для дітей з інвалідністю.
Окремо Стенлі аналізує риторику AfD щодо ісламу. Партія заявляє, що іслам не належить Німеччині, а його «архаїчна система шаріату» несумісна із західним розумінням держави. Дослідник проводить паралель із минулим: подібні аргументи про «особливі релігійні закони» колись використовували для виключення євреїв із німецького громадянства. На його думку, AfD просто переносить дворічні аргументи виключення з євреїв на мусульман, що свідчить про глибоку кризу німецької моделі подолання минулого.