Україна та Росія опинилися у взаємному цугцвангу, коли кожен наступальний хід коштує більше, ніж приносить, а американський посередник перебуває у цейтноті перед проміжними виборами й тисне на того, на кого тиснути легше. Про це пише засновник аналітичного центру «Об'єднана Україна», доктор політичних наук Ігор Петренко.
За даними, які президент України навів у вересневому інтерв'ю The Wall Street Journal, цього року Росія захопила близько 890 квадратних кілометрів, а Україна деокупувала 800. Чистий приріст для Кремля — 90–100 квадратних кілометрів за рік, тоді як раніше російська армія брала три-чотири тисячі на рік. Це і є взаємний цугцванг: Росія не може зупинитися, не взявши оголошеного своїм, і не може взяти це за прийнятну ціну, а Україна не може віддати те, чого він не взяв, і не може найближчим часом повернути те, що він тримає.
Суспільство бачить це й без шахових термінів. За опитуванням групи «Рейтинг» 3–5 жовтня, 62% українців вважають, що у війні зараз не перемагає ніхто. Тому війна пішла в глибину: по українській енергетиці й мостах, по російській нафтопереробці й портах. Минулого тижня з'ясувалося, що найсильніший хід у глибині б'є ще й по ціні пального в Америці.
Цейтнот — це не коли часу мало, а коли його менше, ніж у суперника. На цій дошці щонайменше чотири годинники. Український іде найголосніше: зима повернула відключення світла ще до морозів, а уряд оцінює вартість війни цього року у 155 мільярдів доларів, з яких наприкінці літа 27 мільярдів не мали джерела. Близько семи знайшли всередині країни, ще близько дванадцяти Мінфін розраховує закрити разом із ЄС, решту міністр фінансів називає критичною потребою. Прем'єр сказав прямо: від цих грошей залежить здатність вести активні бойові дії в першому кварталі 2027 року.
Російський годинник іде тихіше, але його видала сама Москва. Першого жовтня на «Валдаї» Путін назвав взаємне припинення ударів по енергетиці безглуздим: навіть якщо Україна перестане бити по нафтопереробних заводах, санкції не дадуть Росії наростити експорт. Тоді це звучало як відмова, а виявилося прайсом. За вісім днів Мінфін США видав ліцензію на постачання російського дизеля на світовий ринок, зокрема до Америки, що діє до 7 квітня 2027 року. Перемир'я Кремль за це не дав: наступного дня на житлові будинки Запоріжжя впали п'ять керованих авіабомб. Російський годинник перевели назад, і зробив це посередник.
Американський годинник — це справжній цейтнот. Третього листопада у США проміжні вибори. Білому дому, як виявилося, потрібна не картинка миру, а ціна дизеля: Трамп сам пояснив угоду інтересами фермерів і далекобійників. Домовленість із Путіним оголосили саме тоді, коли українська делегація вела переговори у Флориді. Наступного дня Трамп сказав, що Україні потрібен новий лідер, здатний укладати угоди. Посередник у цейтноті тисне на того, на кого тиснути легше. Путін зрозумів це раніше: продав Вашингтону спокій на заправках до виборів і купив собі пів року без санкцій на дизель.
Європейський годинник — найповільніший, і це водночас вада й страховка. Гроші надходять, Єврокомісія каже, що бюджетного розриву на цей рік немає. Проте закрити решту оборонної потреби до кінця року їй, за словами українського Мінфіну, нічим: бракує інструментів. Після американської ліцензії санкційну лінію тримає саме Європа. Уся стратегія Кремля сьогодні побудована на вірі, що український прапорець упаде першим. Минулого тижня ця віра отримала підкріплення з Вашингтона.
Сильний гравець у цугцвангу шукає запасний хід: такий, що нічого не віддає, але повертає черговість супернику. Саме так Петренко читає заяву МЗС від 7 жовтня про п'ять режимів припинення вогню, до яких готова Україна. Перший — повний і безумовний, на який Київ погодився ще в березні 2025 року в Джидді. Далі — енергетичне й чорноморське перемир'я за пропозиціями США, Індії, Туреччини та Єгипту. Жоден із цих ходів не коштує Україні території, і кожен змушує Москву вголос сказати «ні». А кожне російське «ні» — це аргумент для Вашингтона, Делі, Анкари і Брюсселя.
Одинадцятого жовтня це спрацювало двічі. Трамп оголосив, що енергетичне перемир'я набуває чинності негайно. Президент України сказав, що для нього це новина, і відповів: якщо Росія згодна, Україна згодна. Того ж вечора він повідомив про удар по харківській ТЕЦ-5. На пропозицію знайти нового лідера відповідь теж була не образою, а формулою: шістдесят днів повного припинення вогню — і Україна проводить вибори. Лідера обирає народ, а не партнер. А ключ до виборів тепер лежить у Москві: хочете виборів в Україні — дайте тишу.
Ціна в цих ходів є. Енергетичне перемир'я зупиняє українські удари по нафтопереробці, які вже впливають на світовий ринок пального. Але, як наголошує автор, завдання України не змінилося: зробити так, щоб наступного разу посередник платив не українцями, а Україні — ППО, зброєю, санкціями. Ми не можемо змусити Путіна зупинитися, але можемо зробити так, щоб його годинник бачили всі.