Коли щодня є нові обстріли, обміни, переговори й заяви, Спеціальний трибунал щодо злочину агресії легко сприймати як далекий міжнародний проєкт. Насправді його головна особливість якраз у тому, що він створюється не для швидкого інформаційного ефекту.
«Бурак» опублікував великий ексклюзив про те, як міжнародне право готується до справи, яка може тривати довше за саму активну фазу війни. У червні 2025 року Україна і Рада Європи підписали угоду про трибунал. У 2026 році держави погодили механізм Керівного комітету, ЄС профінансував передову групу, а Нідерланди підтвердили готовність прийняти операційну фазу.
Наступні кроки вже менш політичні й більш технічні: обрати прокурора, сформувати список суддів, створити реєстратуру, правила процедури та систему роботи з доказами. Це повільна частина, але без неї вирок не матиме тієї юридичної ваги, заради якої весь механізм і створюють.
Трибунал розглядатиме злочин агресії — тобто відповідальність за саме рішення вести агресивну війну. Це злочин керівництва. Тому увага природно спрямована на людей, які могли реально контролювати політичні або військові дії Росії.
Однак тут немає правила «посада дорівнює вині». Статут вимагає презумпції невинуватості. Прокурору доведеться довести особисту роль кожного обвинуваченого, а не просто показати його прізвище в списку Ради безпеки.
Публічне засідання цього органу 21 лютого 2022 року все одно залишається важливим епізодом. Путін по черзі ставив високопосадовців перед камерою і вимагав чітко висловитися щодо визнання так званих ДНР і ЛНР. Це було за три дні до вторгнення. Але юридично засідання стосувалося саме визнання, а не формального рішення почати війну.
Тому відео варто бачити не як готовий обвинувальний акт, а як один із документів. Його можна зіставляти з тим, що відбувалося непублічно: наказами, планами, військовими переміщеннями, комунікаціями та показаннями. Частину таких матеріалів уже збирали Україна та партнери, і статут дозволяє передати їх новому прокурору.
Для Путіна створено ще складнішу процедуру. Поки він чинний президент, персональний імунітет зупиняє судову стадію. Але розслідування не заборонене. Прокурор може накопичити доказову базу і підготувати обвинувачення, яке отримає подальший рух після втрати посади або імунітету.
У цьому сенсі міжнародне право працює не як новинний цикл, а як архів із процесуальним двигуном. Воно може чекати. Після Нюрнберга Айхмана знайшли в Аргентині у 1960 році, Штангля — у Бразилії у 1967-му, Клауса Барбі судили у Франції лише в 1987-му. Це робили вже національні системи, але показовий сам часовий масштаб.
Не кожна така справа завершується вироком. Частина підозрюваних помирає або залишається недосяжною. Але створення трибуналу означає, що для російської верхівки не існує гарантованої дати, після якої питання про персональну відповідальність просто зникне з календаря.