Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України поступово набуває цілком європейської географії. Угоду про його створення підписали в Страсбурзі, механізм формують у межах Ради Європи, а Нідерланди погодилися прийняти операційну фазу. Для українців у Німеччині це не абстрактний сюжет про далеку Гаагу, а частина європейської системи, яка має відповісти на війну на континенті.
«Бурак» у своєму ексклюзивному матеріалі формулює головну особливість цього механізму: він побудований на довгу дистанцію. Навіть якщо суд запрацює повільніше, ніж хотілося б українському суспільству, статут дозволяє збирати матеріали вже зараз і не втрачати справу через зміну політичних обставин.
У червні 2025 року Україна та Рада Європи підписали угоду про трибунал. У травні 2026-го 36 держав і ЄС ухвалили Розширену часткову угоду для Керівного комітету. Далі потрібні судді, прокурор, адміністративна структура та остаточні домовленості з державою перебування. Євросоюз окремо профінансував передову групу, яка готує цей запуск.
Суд займатиметься не всіма злочинами війни. Його предмет — злочин агресії, тобто відповідальність тих, хто на рівні державного керівництва міг планувати, готувати, ініціювати або здійснювати напад. Це відрізняє його від Міжнародного кримінального суду, який уже веде справи про конкретні воєнні злочини.
Для потенційних обвинувачених тут немає колективної відповідальності за належність до російської влади. Прокурор муситиме доводити особисту роль кожного. Саме тому знамените засідання Ради безпеки РФ 21 лютого 2022 року не можна трактувати як готовий список винних. На камеру тоді обговорювали визнання так званих ДНР і ЛНР, а не формально голосували за вторгнення.
Водночас той запис зберігає політичну архітектуру моменту. Путін викликав посадовців до мікрофона, вимагав конкретних відповідей і зробив їхні позиції публічними за три дні до початку повномасштабної війни. Для майбутнього слідства це може стати одним із матеріалів, який зіставлятимуть з наказами, листуванням, внутрішніми документами та свідченнями.
Найбільша юридична перешкода стосується чинного президента. Статут визнає персональний імунітет глави держави, глави уряду та міністра закордонних справ. Але він не забороняє прокурору розслідувати їхні дії й готувати матеріали. Провадження зупиняється на стадії підтвердження обвинувального акту і може бути продовжене після втрати посади або зняття імунітету.
Тому президентський статус Путіна не закриває справу назавжди. Він лише створює часову паузу. Якщо на той момент основний трибунал уже скоротить діяльність, статут передбачає залишковий механізм для незавершених функцій.
Європа вже бачила кримінальні справи, які переживали десятиліття. Нюрнберг судив верхівку нацистського режиму відразу після війни, але розшук інших злочинців тривав набагато довше. Айхман був схоплений у 1960 році, Штангль — у 1967-му, Клаус Барбі постав перед французьким судом у 1980-х. Їх переслідували вже національні держави, але принцип залишався тим самим: зміна часу і місця не стирає сам предмет кримінального переслідування.
Для нинішньої Європи трибунал стане тестом не на швидкість, а на витривалість. Його успіх залежатиме від доказів, співпраці держав і готовності зберігати справи довше за політичні цикли.