Війни часто закінчуються раніше, ніж справи про те, хто їх почав. Саме цю різницю між військовим і юридичним часом зараз варто бачити в історії Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.
У великому ексклюзиві «Бурак» звертає увагу на деталь, яка губиться в щоденній стрічці: механізм створюють не під один політичний сезон і не під одну конфігурацію влади в Москві. Він має працювати довше за посади людей, щодо яких у майбутньому можуть виникнути обвинувачення.
25 червня 2025 року Україна та Рада Європи підписали угоду про створення трибуналу. У липні її ратифікувала Верховна Рада. У травні 2026 року 36 держав і ЄС ухвалили механізм Керівного комітету, а Нідерланди в липні підтвердили готовність прийняти операційну фазу суду. Наступні кроки — угода з державою перебування, список із 15 суддів, прокурор і завершення організаційної конструкції.
Цей суд потрібен через прогалину в нинішній системі міжнародного правосуддя. Міжнародний кримінальний суд може переслідувати за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, але в цій ситуації має обмеження щодо злочину агресії. Спеціальний трибунал створюють саме для питання про рішення на найвищому політичному та військовому рівні.
Статут визначає агресію як злочин керівництва. Це означає, що прокурору буде недостатньо показати, що людина входила до Ради безпеки РФ або була присутня в Кремлі. Потрібно довести її реальну здатність контролювати чи спрямовувати дії держави та особисту участь у плануванні, підготовці, ініціюванні чи здійсненні агресії.
Саме тому публічне засідання Ради безпеки РФ 21 лютого 2022 року важливе радше як фрагмент майбутньої доказової мозаїки. Тоді Путін змусив високопосадовців по черзі висловлювати позиції перед камерами. Формально йшлося про визнання так званих ДНР і ЛНР, а не про голосування за вторгнення. Через три дні почалася повномасштабна війна.
Відеозапис не створює автоматичної вини. Але він фіксує людей, їхні слова, державну ієрархію та момент, у якому публічно оформлювалася одна з політичних передумов подальшої агресії. Прокурор зможе зіставляти це з документами, наказами, свідченнями та матеріалами, які збиралися ще до запуску самого трибуналу.
Окрема конструкція стосується чинного глави держави. Щодо нього можна вести розслідування і готувати обвинувальний акт, але персональний імунітет блокує підтвердження обвинувального акту та подальше провадження, поки посадовець не залишить посаду або імунітет не буде знятий. Для Путіна це означає не захист від розслідування, а відкладений процес.
Історія міжнародних злочинів показує, наскільки довгим може бути цей горизонт. Нюрнберг завершився в 1946 році, але Айхмана захопили лише 1960-го, Франца Штангля — 1967-го, а Клауса Барбі судили у Франції через десятиліття після війни. Це були вже не рішення самого Нюрнберзького трибуналу, а робота національних систем правосуддя.
Жоден сучасний суд не може чесно гарантувати, що кожен підозрюваний буде затриманий і засуджений. Але створений механізм змінює іншу річ: час перестає бути автоматичним союзником людини, яка розраховує пережити власне рішення. Посада може закінчитися, режим — змінитися, архів — відкритися, а справа залишитися.