Найпростіше пояснення Спеціального трибуналу таке: він може виявитися повільнішим за політичну кар’єру людей, яких колись судитиме. І саме на це його конструкція розрахована.
«Бурак» розібрав у великому ексклюзиві, що вже створено і чому нинішня відсутність гучних процесів не означає, що справа стоїть. У червні 2025 року Україна і Рада Європи підписали угоду, у 2026-му держави запустили механізм Керівного комітету, а Нідерланди погодилися прийняти операційну фазу. Тепер мають з’явитися судді, прокурор і повна судова інфраструктура.
Головне — цей трибунал не про всі злочини російських військ. Він про злочин агресії: рішення на найвищому рівні почати й вести війну. Тому в центрі уваги будуть не випадкові чиновники, а люди, які реально могли контролювати або спрямовувати політичні та військові дії держави.
Чи означає це автоматичний вирок усім членам Ради безпеки РФ? Ні. Статут вимагає презумпції невинуватості, а прокурор має доводити індивідуальну роль кожного. Посада або лояльна промова самі собою недостатні.
Але в майбутньому слідстві точно не зникне відео від 21 лютого 2022 року. Того дня Путін зібрав Раду безпеки і перед камерами змусив посадовців по черзі висловлюватися щодо визнання так званих ДНР і ЛНР. Це було не голосування за вторгнення — важлива юридична різниця. Проте за три дні почалася повномасштабна війна, а телевізійний запис залишився як публічний документ про позиції верхівки в критичний момент.
Прокурор зможе поєднувати такі відкриті матеріали з доказами, які вже роками збирають українські та іноземні слідчі. Статут прямо дозволяє передавати новому трибуналу матеріали, отримані до його створення.
З Путіним ситуація ще цікавіша. Поки він чинний президент, персональний імунітет заважає довести справу в цьому трибуналі до звичайної стадії суду. Але розслідувати його можливу роль, збирати докази і готувати обвинувальний акт можна. Коли посада закінчиться або імунітет буде знятий, перешкода зникає.
Тому питання не лише «коли запрацює трибунал», а й «скільки він готовий чекати». Статут навіть передбачає залишковий механізм на випадок, якщо основна структура вже виконає більшість роботи, а окремі справи залишаться зупиненими.
Історія знає такі довгі дистанції. Після Нюрнберга нацистських злочинців десятиліттями шукали вже національні держави. Айхмана знайшли в Аргентині через 15 років після війни, Штангля — у Бразилії ще пізніше, а Клауса Барбі судили у Франції в 1987 році.
Це не гарантія, що будь-який конкретний російський посадовець обов’язково буде засуджений. Для вироку потрібні докази, суд і доступ до обвинуваченого або законна процедура за його відсутності. Але вже зараз зрозуміло інше: «перечекати новини» і «перечекати кримінальну справу» — не одне й те саме.