Волонтерство під час війни створило великий неформальний ринок швидких закупівель: автомобілі, дрони, тепловізори, бронежилети, аптечки, генератори й десятки дрібніших позицій купують там, де їх можна дістати швидше. Для чесних волонтерів це логістика в умовах дефіциту. Для шахрая — можливість заробити на асиметрії інформації, коли донор не бачить постачальника, підрозділ не знає донора, а посередник контролює весь маршрут грошей або товару.
Один із найочевидніших способів монетизації — перепродаж безоплатної допомоги. Нацполіція повідомила про вирок львівському псевдоволонтеру, який отримував у гуманітарних хабах продукцію, обіцяючи передати її військовим частинам на півдні, але продавав за готівку. Правоохоронці задокументували допомогу на понад 230 тисяч гривень. Суд визнав чоловіка винним у шахрайстві та підробленні документів і призначив два з половиною роки позбавлення волі.
Інша справа на Хмельниччині показує більший масштаб. У 2024 році поліція передала до суду обвинувальний акт щодо 57-річного чоловіка, якого обвинувачували у ввезенні транспортних засобів та інших товарів як гуманітарної допомоги з нульовим розмитненням і подальшому продажу. Слідство повідомляло про вісім ввезених автомобілів, продаж двох машин за 3600 доларів, а також продаж бронежилетів. Вартість допомоги, використання якої підтверджували матеріали розслідування, оцінювали приблизно у 1,2 мільйона гривень.
Ризик виникає і всередині формально створеної благодійної структури. У червні 2025 року кіберполіція повідомила про підозру керівнику одного з фондів у Львові. За версією слідства, він переконував військових і волонтерів переказувати гроші на тепловізійні приціли, квадрокоптери та сім автомобілів, але взятих зобов’язань не виконував. Правоохоронці встановили щонайменше п’ятьох потерпілих і майже 1,3 мільйона гривень шкоди. Досудове розслідування триває, тому йдеться саме про підозру, а не про вирок.
Такі історії пояснюють, чому благодійність потребує тих самих базових контрольних процедур, що й бізнесова закупівля. Має бути зрозуміло, хто замовник, хто отримувач, хто постачальник, яка специфікація товару, куди пішли гроші і чим підтверджена доставка. Фото людини біля коробок або автомобіля — слабкий доказ, якщо немає зв’язку з підрозділом і документованого руху майна.
Окремий шар — зовнішні символи статусу. Нашивки з написом «Волонтер» та подібні патчі вільно продаються на українських маркетплейсах. Це нормальний товар, і сам продаж чи носіння такого шеврона не є ознакою злочину. Але саме доступність символіки показує, чому бізнесова перевірка не може спиратися на зовнішність. Хакі, патч, фотографія з пікапом або знайомий логотип коштують незрівнянно дешевше, ніж репутація, яку вони намагаються імітувати.
Для організацій і великих донорів це означає необхідність розділяти довіру до людини та контроль угоди. Навіть якщо посередник відомий, новий постачальник, нові реквізити або велика сума мають бути перевірені окремо. Для гуманітарного вантажу важлива фіксація кінцевого отримувача. Для техніки — серійні номери, акти передачі, підтвердження від військового підрозділу. Для грошей — рахунки, чеки й звітність.
Волонтерська швидкість і контроль не суперечать одне одному. Навпаки, чим дорожчою стає допомога, тим більше справжнім волонтерам вигідні прості й повторювані процедури. Вони зменшують простір для посередника, який живе лише з того, що одна сторона не бачить іншої. У воєнній благодійності найнебезпечніший «бізнес» починається саме там, де ніхто не може простежити товар від донату до рук отримувача.