Українське волонтерство тримається на соціальному капіталі, який важко побачити у звітах: на звичці швидко переказати гроші знайомій людині, повірити фотографії з передової, не вимагати бюрократії, коли підрозділу потрібна машина або дрон сьогодні. Саме ця швидкість зробила громадянську допомогу надзвичайно ефективною. І саме її намагаються використати псевдоволонтери.
МВС у травні 2026 року сформулювало проблему прямо: шахраї дедалі частіше маскуються під волонтерів або благодійні фонди, копіюють сайти, використовують викрадені фото і запускають емоційні збори. Це не означає, що кожен приватний збір підозрілий. Волонтерська екосистема України значно ширша за офіційні фонди. Але чим більша роль довіри, тим дорожче коштує її підробка.
У Києві восени 2023 року суспільну увагу привернули збирачі готівки у камуфляжі. Представники благодійної організації на Майдані казали, що самі не служили. Після втручання активістів поліція доставила трьох людей до відділку і перевіряла діяльність у межах кримінального провадження за статтею про шахрайство. Сам факт військового одягу не є доказом злочину, але цей епізод добре показав, наскільки сильно зовнішній образ може впливати на готовність перехожого віддати гроші без додаткових запитань.
Законодавство якраз передбачає запобіжники для публічного збору готівки на користь благодійної організації. Порядок Кабінету Міністрів вимагає, щоб у договорі або довіреності були визначені мета, місце і строк збору. Готівку мають збирати в опломбовані скриньки з інвентарними номерами, обліковувати і передавати до каси або на рахунок організації. Це не скасовує ризику зловживань, але переводить розмову з рівня «вірю людині у формі» на рівень документованої відповідальності.
Інший запобіжник — можливість перевірити історію людини. Державна податкова служба веде Реєстр волонтерів, а з листопада 2025 року для зареєстрованих волонтерів доступний електронний витяг через електронний кабінет. Водночас відсутність людини в цьому Реєстрі не є автоматичним доказом шахрайства. В Україні багато допомоги збирається неформально. Реєстр — лише одна з точок перевірки поряд із попередніми звітами, підтвердженням від підрозділу, репутацією та зрозумілими реквізитами.
Наслідки псевдоволонтерства виходять далеко за межі втраченого переказу. У Львові суд уже засудив чоловіка, який безоплатно отримував гуманітарну допомогу, обіцяючи передати її військовим частинам, але продавав за готівку. Поліція задокументувала допомогу на понад 230 тисяч гривень; вирок — два з половиною роки позбавлення волі. У такій схемі потерпілим є не лише благодійний хаб. Майно не доходить до підрозділу, донори починають сумніватися в наступному зборі, а справжнім волонтерам доводиться витрачати більше часу на доказ власної доброчесності.
Особливо руйнівними є схеми, що працюють із родинами військових. На Тернопільщині в червні 2026 року, за даними поліції, чоловік показав посвідчення і представився волонтером перед 78-річною матір’ю зниклого безвісти захисника. Він заявив, що її син нібито знайшовся, та отримав від жінки гроші і передачу. Підозрюваного затримали. Тут викрадали не лише кошти — використовували надію родини як інструмент переконання.
Стійкість волонтерської системи залежить від балансу двох речей: швидкості й перевірки. Якщо кожен донат перетворити на багатоденну процедуру, допомога втратить головну перевагу. Якщо не перевіряти нічого, шахраї отримають майже безкоштовний доступ до чужої репутації. Тому здоровою нормою стає не недовіра до волонтерів, а звичка ставити прості запитання до того, як гроші залишили рахунок.