Угорське Міністерство закордонних справ за часів Петера Сійярто створювало на його пресконференціях картину заповненої зали, хоча значну частину місць займали не журналісти, а працівники самого відомства. Про це повідомило угорське видання 444, посилаючись на джерела в міністерстві.
За описом співрозмовників видання, структурні підрозділи МЗС отримували запити, скільки людей вони мають направити на конкретний захід. Завдання було практичним: заповнити приблизно 50–60 місць до початку пресконференції. Працівникам належало прийти щонайменше за пів години, сісти й чекати. Окремо наголошувалося, що до появи Сійярто всі вже мають перебувати на місцях у повній тиші.
Режим зберігався і після завершення виступу. За даними 444, присутнім не дозволяли вставати, доки міністр не залишить зал. Коли охочих було недостатньо, керівники підрозділів визначали працівників, які повинні були піти на захід. У такій схемі участь у пресконференції ставала для частини чиновників не можливістю почути міністра, а службовим дорученням із чіткими правилами поведінки.
Найсуттєвіше питання стосується не кількості людей у кадрі, а того, хто мав право ставити запитання. Джерела 444 стверджують, що незалежні редакції, здатні поставити непередбачене або критичне питання, запрошень практично не отримували. Один із працівників згадував, що інколи в залі був лише один справжній журналіст — представник державного агентства MTI. Він також розповів про випадок, коли співробітник пресслужби МЗС підказував, яке запитання варто поставити.
Ця історія має довший передній план. Ще до зміни уряду 444 судився з угорським МЗС через списки редакцій, яких запрошували на пресконференції Сійярто. У 2024 році видання виграло справу про доступ до цих даних, а в серпні 2025-го повідомило, що почало процедуру примусового виконання рішення, оскільки міністерство так і не надало повної інформації. Тоді 444 прямо писало, що значна частина преси, включно із самим виданням, не могла відвідувати ці заходи й ставити запитання міністру.
Сійярто нині вже не очолює угорське зовнішньополітичне відомство. Після зміни влади міністеркою закордонних справ стала Орбан Аніта; офіційний сайт уряду Угорщини вказує її також як віцепрем’єрку. Тому нові свідчення 444 стосуються практик попередньої адміністрації, а не нинішнього керівництва МЗС.
Для історії угорської політики це важлива деталь того, як влада будувала публічну комунікацію навколо одного з найпомітніших міністрів уряду Віктора Орбана. Пресконференція за формою передбачає відкритий обмін запитаннями й відповідями, але описана 444 модель перетворювала зал на контрольоване тло: місця були зайняті, камери бачили аудиторію, а коло тих, хто реально міг запитувати, залишалося вузьким.
Подальша картина залежатиме від того, чи з’являться документи самого міністерства — службові листи, списки розподілу працівників або інші записи, які дозволять встановити масштаб практики. Поки що новий матеріал 444 додає до багаторічної суперечки про доступ незалежної преси свідчення людей, які бачили організацію таких заходів зсередини.