На пресконференціях колишнього міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто зал заповнювали працівниками самого МЗС. Про це пише 444 з посиланням на джерела у відомстві.
За їхніми словами, підрозділам давали завдання направити певну кількість співробітників, щоб зайняти приблизно 50–60 місць. Люди мали прийти щонайменше за пів години до початку. До приходу Сійярто всі вже повинні були сидіти в повній тиші.
Вставати після заходу теж не дозволяли одразу — спершу зал мав залишити міністр. Якщо добровольців бракувало, керівники самі призначали тих, хто піде на пресконференцію.
444 повідомляє, що незалежних журналістів у залі практично не було, бо редакції, здатні поставити незручне питання, не отримували запрошень. Один співробітник МЗС розповів, що іноді бачив лише одного справжнього журналіста — представника державного агентства MTI. Він також згадав випадок, коли працівник пресслужби відомства підказував запитання.
Ця деталь важлива, бо заповнений зал і відкрита пресконференція — різні речі. Глядач бачить у кадрі аудиторію, але не знає, скільки незалежних редакцій отримали можливість поставити свої питання. Коли місця займають співробітники установи, а доступ преси обмежений, зовнішня форма заходу може залишатися незмінною, хоча реального журналістського контролю стає менше.
Конфлікт 444 з МЗС через доступ до таких заходів триває роками. Видання вимагало перелік редакцій, яких запрошували на пресконференції Сійярто. У 2024 році суд став на бік 444. У серпні 2025-го редакція повідомила, що почала процедуру примусового виконання рішення, оскільки міністерство не надало потрібні дані. Раніше 444 прямо писало, що саме видання та значна частина незалежної преси не могли відвідувати ці пресконференції.
У 2026 році уряд Угорщини змінився. Зараз міністеркою закордонних справ є Орбан Аніта, а Сійярто — колишній глава МЗС. Це підтверджує актуальна сторінка угорського уряду.
Тепер головне питання — масштаб. Свідчення працівників описують механізм: квота на людей, ранній прихід, тиша, заборона вставати й вузьке коло журналістів. Якщо з’являться внутрішні листи або списки учасників, стане зрозуміло, як часто міністерство застосовувало цю схему і хто саме координував заповнення залів.