На пресконференціях колишнього глави МЗС Угорщини Петера Сійярто десятки місць могли займати працівники міністерства, а не представники редакцій. Угорське видання 444 пише, що співробітників спеціально направляли в зал, щоб він виглядав заповненим.
За словами джерел у відомстві, кожному підрозділу могли визначити кількість людей, яких треба відправити на захід. Загалом організаторам потрібно було заповнити приблизно 50–60 стільців. Працівники приходили щонайменше за 30 хвилин до початку, займали місця й чекали. Перед появою Сійярто вимагали повної тиші.
Завершення було так само регламентоване. Ніхто не мав вставати, доки міністр не залишить зал. Якщо працівники не хотіли йти добровільно, керівництво призначало тих, хто мусив бути присутнім. Таким чином, для частини людей участь у публічному заході була звичайним службовим дорученням.
За даними 444, журналістів у залі водночас могло бути зовсім мало. Один співробітник розповів, що іноді бачив тільки кореспондента державного агентства MTI. Він також заявив, що одного разу працівник пресслужби міністерства підказував, яке запитання поставити.
Незалежні угорські редакції, які могли відступити від зручного сценарію, запрошення практично не отримували, пише 444. Саме це робить описану практику суспільно значущою. Наповнена зала створює враження великого медійного інтересу, але реальна відкритість визначається не кількістю слухачів. Вона залежить від того, скільки незалежних журналістів можуть прийти, поставити своє запитання й почути відповідь.
444 не вперше порушує тему доступу до Сійярто. Видання через суд вимагало від угорського МЗС інформацію про редакції, які запрошували на його пресконференції. У 2024 році суд визнав право на ці дані. У серпні 2025-го редакція повідомила, що почала домагатися примусового виконання рішення, бо міністерство не надало списків. У попередніх матеріалах 444 також писало, що значна частина преси не мала можливості відвідувати такі заходи.
Після зміни влади в Угорщині у 2026 році Сійярто залишив посаду. Нині офіційний сайт уряду називає міністеркою закордонних справ Орбан Аніту. Це відокремлює нинішнє керівництво від практик, про які розповідають джерела 444.
Нова інформація поки залишає відкритим питання масштабу. Якщо подібні розпорядження надсилалися системно, у міністерстві мали залишитися листи, внутрішні повідомлення або списки учасників. Їхня поява могла б показати, чи йшлося про кілька великих заходів, чи про усталену модель комунікації протягом років.