Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон висловив жаль через те, що Україна публічно розкрила інформацію про передачу двох північнокорейських військовополонених. За його словами, це стало порушенням домовленості про нерозголошення, якої сторони досягли заздалегідь. Про це він написав у своєму акаунті в соціальній мережі X.
«Було доречно з усіх боків не розголошувати це, враховуючи численні проблеми, які могло б спричинити оприлюднення, і ми домовились так і робити», — зазначив Лі Чже Мьон. Він додав, що не знає причин, чому українська сторона вирішила оприлюднити цю інформацію, але шкодує про це. За його словами, Сеул і Київ спочатку погодили конфіденційний формат передачі саме через ризик подібних ускладнень.
Президент Південної Кореї наголосив, що питання є надзвичайно чутливим і здатне вплинути на дипломатію, національну безпеку та загальну ситуацію на Корейському півострові. Він також назвав публічне розкриття подібної інформації «жорстоким і безвідповідальним», відповідаючи критикам угоди про конфіденційність. На його думку, такі дії можуть мати наслідки незалежно від того, чи вплинуть вони на міжкорейські відносини або навіть на чиюсь безпеку.
За наявними даними, сторони обговорювали можливість передачі полонених ще відтоді, як ті самі висловили бажання опинитися в Південній Кореї. Раніше Сеул уникав будь-яких офіційних підтверджень їхнього прибуття — через побоювання за безпеку самих полонених і їхніх родичів, які залишаються в Північній Кореї.
Українська сторона у відповідь на запит агентства Yonhap пояснила, що розкрила лише сам факт передачі, без подробиць процесу. На думку Києва, тримати в секреті абсолютно все виглядало б дивно. Водночас заява південнокорейського президента пролунала через день після того, як президент Володимир Зеленський зі сцени Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку розповів, що Україна нещодавно передала двох північнокорейських військовополонених Південній Кореї.
Насамкінець Лі Чже Мьон висловив надію, що війни, які забирають життя невинних людей, якнайшвидше закінчаться. Ця заява додає ще один вимір до чутливих питань, пов’язаних із залученням північнокорейських військових до бойових дій, і демонструє, наскільки складною є координація між Києвом і Сеулом у безпекових питаннях.