Чорнобильська зона відчуження, яка десятиліттями асоціювалася передусім із наслідками ядерної катастрофи 1986 року, після повномасштабного вторгнення Росії отримала ще одну роль — частини оборонного поясу на північному кордоні України. Досвід лютого 2022 року показав, що територія з обмеженим цивільним доступом не є природною перешкодою для армії: саме через білоруський напрямок і зону російські підрозділи рухалися до Києва.
Перетворення цієї території на укріплений рубіж має не лише військове, а й адміністративне підтвердження. У грудні 2024 року указом президента було змінено межі Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Із його складу вилучили 695,2 гектара земель уздовж державного кордону та передали їх у постійне користування підрозділам Державної прикордонної служби. Мета в документі сформульована прямо: будівництво й утримання інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, огорож, просік і комунікацій.
Упродовж 2026 року українська сторона продовжувала повідомляти про розширення оборонних ліній уздовж кордону з Білоруссю. ДПСУ наголошувала, що фортифікації доповнюються мінно-вибуховими загородженнями на найбільш небезпечних напрямках. Це важливе уточнення: публічні дані не дають підстав стверджувати, що буквально всі дороги, ліси чи можливі маршрути в зоні щільно заміновані. Правильніше говорити про систему загороджень, яка створюється там, де військові оцінюють ризик прориву як вищий.
Незалежне підтвердження масштабу змін дала Associated Press. У квітні агентство описувало саму Чорнобильську зону як посилено контрольований військовий коридор із бетонними перешкодами, колючим дротом і мінними полями. У липні AP вже ширше показало українсько-білоруський кордон: оборона включає міни, протитанкові перешкоди та засоби протидії дронам, а прикордонники патрулюють територію цілодобово із застосуванням БПЛА та інших систем спостереження.
Водночас посилення оборони не означає, що новий наземний наступ із Білорусі вже готується. У червні ДПСУ повідомляла, що біля кордону не бачить формування ударного угруповання, здатного розпочати вторгнення. Та сама оцінка звучала і в липневому матеріалі AP. Українська логіка полягає не в реакції на зафіксовану колону біля кордону, а в тому, щоб не залишати напрямок таким уразливим, яким він був у перші дні 2022 року.
Чорнобиль робить цю оборонну задачу особливо складною. Це не звичайна прикордонна місцевість, а територія з радіоактивно забрудненими ділянками, обмеженнями на перебування людей і великою площею лісів. AP нагадувало, що під час окупації російські військові копали позиції у забрудненому ґрунті, а пов'язані з бойовою активністю пожежі проходили лісами. Будь-яка військова інфраструктура тут має співіснувати з режимом радіаційної та екологічної безпеки.
Додаткової ваги цьому питанню надає стан самої Чорнобильської АЕС. Після удару безпілотника по Новому безпечному конфайнменту в лютому 2025 року його арка втратила здатність повністю підтримувати герметичність внутрішнього об'єму. Станом на квітень 2026 року станція повідомляла, що об'єкт контролюється, перевищень установлених рівнів радіації не виявлено, а роботи з відновлення герметичності тривають. Це ще одна причина розглядати безпеку району не тільки як військову тему.
У підсумку Чорнобильський напрямок сьогодні є місцем, де накладаються три шари українського досвіду: пам'ять про ядерну катастрофу, наслідки російської окупації 2022 року та підготовка до можливих майбутніх загроз. Публічні дані підтверджують фортифікації, мінні загородження та цілодобове спостереження на північному кордоні. Вони не підтверджують всеохопного мінування кожної дороги чи неминучості нового вторгнення. Саме ця різниця між готовністю і прогнозом є ключовою для розуміння того, що відбувається в зоні.