Проєкт постачання технології електростанцій для України отримує близько 28,5 млн євро фінансування з фондів розвитку Фінляндії. Його заявлена технологічна вартість — 46,5 млн євро. Решту Україна оплачує власним коштом, тобто йдеться про змішану модель фінансування, а не про стовідсотковий грант.
Для економіки така конструкція важлива через розподіл ризику. Українська держава бере на себе приблизно 18 млн євро різниці між загальною ціною і фінським внеском, водночас фінський ресурс робить закупівлю доступнішою в умовах війни. Це дозволяє спрямувати обмежені бюджетні кошти на більший обсяг інфраструктури, ніж Україна могла б профінансувати самостійно.
Фінляндія вже створила окрему рамку для подібних проєктів. Через Finland–Ukraine Investment Facility у 2025–2026 роках передбачалося фінансування державних інвестицій в Україні на суму до 50 млн євро. На ширшому рівні двостороння програма співпраці у сфері розвитку на 2024–2028 роки має щонайменше 320 млн євро і включає енергетичну безпеку серед ключових напрямів.
Енергетичний сегмент має власну фінансову архітектуру. У травні «Укрнафта» і Wärtsilä підписали рамкову угоду про постачання обладнання для об’єктів розподіленої генерації. Її реалізація розбита на етапи та пов’язана з FUIF. Для першої фази залучено 80 млн євро кредиту ЄБРР, а закупівлі відбуваються за процедурами міжнародного банку.
У червні уряд оголосив про спрямування майже 939 млн грн на газопоршневі установки «Укрнафти» в Івано-Франківській та Львівській областях. Сукупна заявлена потужність цих об’єктів — до 60 МВт. Фінансування походить із фінсько-українського інвестиційного механізму, що дає зрозумілий приклад переходу від міждержавної домовленості до конкретних капітальних витрат.
Розподілена генерація має економічний ефект, який виходить за межі енергетичного сектору. Втрата електропостачання для промислового підприємства або міської інфраструктури означає простої, аварійні витрати і зниження виробництва. Додаткові локальні потужності можуть зменшувати ці втрати, особливо в регіонах, де магістральна інфраструктура регулярно пошкоджується.
Для Фінляндії така модель також має подвійний ефект. Кошти розвитку підтримують Україну, але водночас відкривають попит на фінські технології, інжиніринг і сервіс. Це характерна риса сучасної реконструкції: допомога і торгівля дедалі частіше працюють в одному проєкті, а не як окремі потоки.
Ключовим показником стане фактична вартість введеного мегавата та строк запуску. Якщо співфінансування, кредит ЄБРР і фінський інвестиційний механізм дозволять швидко пройти закупівлі та монтаж, проєкт дасть Україні не лише нову генерацію, а й практичний шаблон для масштабування інфраструктурних інвестицій у воєнних умовах.