Фінляндія спрямовує близько 28,5 млн євро з коштів співпраці у сфері розвитку на технологію електростанцій для України. Загальна вартість проєкту в частині технології становить 46,5 млн євро, а решту Україна фінансує власним коштом.
Це означає, що допомога покриває значну, але не повну частину витрат. За різницею між заявленими сумами на українську сторону припадає близько 18 млн євро. Така модель дедалі частіше використовується у відбудові: міжнародний партнер зменшує фінансове навантаження, але країна-отримувач також вкладає кошти і бере відповідальність за реалізацію.
Енергетичні проєкти мають особливе значення через постійні російські атаки на генерацію та мережі. Україна потребує не лише відновлення великих станцій, а й нових розосереджених потужностей. Вони можуть забезпечувати електроенергією окремі міста, підприємства та критичні об’єкти, коли частина системи пошкоджена.
Фінляндія визначила енергетичну безпеку одним із пріоритетів своєї програми співпраці з Україною на 2024–2028 роки. Загальний бюджет цієї двосторонньої співпраці становить щонайменше 320 млн євро. Поряд з енергетикою він охоплює освіту, цивільний захист, верховенство права, довкілля та економічний розвиток.
Окремий механізм — Finland–Ukraine Investment Facility. Через нього у 2025–2026 роках Фінляндія планувала фінансувати державні проєкти в Україні на суму до 50 млн євро. Він дозволяє пов’язати потреби відбудови з фінськими технологіями, обладнанням і професійними послугами.
У травні «Укрнафта» та Wärtsilä підписали рамкову угоду про обладнання для розподіленої генерації. Програму реалізують поетапно разом із FUIF. Для першого етапу був залучений кредит ЄБРР на 80 млн євро. У червні український уряд повідомляв про майже 939 млн грн фінського фінансування на газопоршневі установки в Івано-Франківській та Львівській областях загальною заявленою потужністю до 60 МВт.
Ці цифри показують, що фінська участь не обмежується одним рішенням. Вона складається з різних інструментів, які можуть працювати паралельно: коштів розвитку, інвестиційного механізму та співпраці з міжнародним банком. Для України це важливо, бо масштаб потреб енергосектору значно перевищує можливості одного бюджету або одного донора.
Наступний етап — перетворити фінансування на обладнання, а обладнання — на електроенергію. Від цього залежить, чи зможуть нові об’єкти посилити регіони до моменту чергових атак або зимових піків споживання. Успіх проєкту зрештою вимірюватиметься не оголошеними мільйонами, а тим, скільки нових потужностей реально працюватиме в українській мережі.