Криза Accell Group перестала бути історією однієї нідерландської компанії. За кілька днів вона перетворилася на серію національних процедур, у яких окремо вирішується доля німецьких виробничо-дистрибуційних структур, французької Lapierre та британської Raleigh. Це важлива відмінність: юридично група розпадається на різні юрисдикції, але економічно йдеться про один ланцюг брендів, дилерів, заводів, запасів і боргів.
5 серпня Accell Group повідомила, що її нідерландські компанії отримали voorlopige surseance van betaling — судову відстрочку платежів. У Нідерландах цей механізм призначений для компаній із проблемами ліквідності та дає час на пошук рішення, але сам Accell визнав, що після тривалого перегляду альтернатив не знайшов способу зберегти групу в колишній формі.
Німецька частина вже пішла окремою дорогою. Суд у Швайнфурті підтвердив процедури самокерованої неплатоспроможності для Accell Germany, Winora Staiger, Ghost Bikes та Engelbert Wiener Bike-Parts. Йдеться приблизно про 370 працівників у Зеннфельді та Вальдзассені й близько 340 млн євро виручки за 2025 рік. Компанії продовжують роботу, а зарплати на перехідному етапі покриваються механізмом Insolvenzgeld.
Ціль німецького процесу сформульована доволі практично: знайти інвестора та відокремити життєздатні активи від нідерландського вузла проблем. Для ринку це означає, що банкрутство материнської структури не дорівнює автоматичному зникненню Winora, Haibike чи Ghost. Саме в цьому й полягає головна інтрига наступних місяців — які бренди збережуться як самостійні бізнеси, хто їх купить і наскільки зміняться виробництво та дистрибуція.
Німецький епізод має ще й історичну вагу. Winora веде історію від 1914 року, коли велогонщик Енгельберт Вінер заснував у Швайнфурті E. Wiener GmbH. Сьогодні Winora та Haibike пов’язані із Зеннфельдом, а Ghost — із Вальдзассеном. Тому реструктуризація зачіпає не абстрактний холдинг, а регіональні роботодавці й бренди зі столітньою традицією.
У Франції проблема проявилася через Cycles Lapierre. Компанія, заснована 1946 року і пов’язана з Діжоном, 5 серпня звернулася до комерційного суду із заявою про redressement judiciaire. За даними Le Monde, у 2025 році її виручка становила 99,1 млн євро, а операційний збиток скоротився з 46,3 млн до 27,2 млн євро. Керівництво говорить не про закриття, а про спробу повернути незалежність; слухання призначене на 25 серпня.
Французька історія показує, що проблеми Accell збіглися зі слабким ринком. Union Sport & Cycle оцінює велосипедний ринок Франції у 2025 році в 3,11 млрд євро, на 4,8% менше, ніж роком раніше. Продажі нових велосипедів впали на 6% до 1,836 млн одиниць, тоді як ремонт зріс на 10,5%. Споживачі довше користуються наявними велосипедами, а виробникам складніше швидко розвантажувати склади.
Британський символ цієї кризи — Raleigh. Бренд заснований у Ноттінгемі 1887 року і досі зберігає там свою базу. Accell придбала Raleigh у 2012-му. Виробництво в Англії завершилося ще 2002 року, однак бренд залишається частиною британської промислової пам’яті, тому його майбутнє виходить далеко за межі звичайної корпоративної реструктуризації.
Фінансова передісторія пояснює, чому криза стала такою великою. Консорціум на чолі з KKR купив Accell у 2022 році на піку віри в довгий велосипедний і e-bike бум. Після пандемії попит нормалізувався, а надлишкові запаси та проблеми ланцюгів постачання вдарили по грошовому потоку. Група двічі реструктуризувала борг; у лютому 2026 року контроль перейшов кредиторам.
Ще навесні Accell заявляла про завершення трансформації та показувала дилерам моделі Raleigh, Lapierre, Haibike, Batavus і Winora на сезон 2027 року. Влітку з’явився потенційний покупець — Dutech Group, і угода навіть проходила антимонопольні процедури в Європі. Але переговори зірвалися. Саме ця швидкість — від квітневого оптимізму до серпневих судів — робить історію Accell не просто черговим банкрутством, а показовим фіналом післяпандемійного велосипедного циклу.
Тепер Accell, найімовірніше, доведеться зберігати не як одну групу, а частинами. Для працівників і дилерів ключове питання — безперервність роботи. Для інвесторів — які бренди мають достатню силу, щоб існувати поза старою капітальною структурою. А для європейської промисловості це тест на те, чи можуть відомі локальні марки пережити крах холдингової моделі, яка об’єднала їх під одним дахом.