Росіянин Микола Оголобяк став одним із найбільш наочних прикладів того, наскільки далеко російська система вербування засуджених була готова відсунути власну офіційну риторику про «традиційні цінності» та боротьбу із сатанізмом.
У 2010 році суд засудив Оголобяка до 20 років колонії у справі про ритуальне вбивство чотирьох підлітків у Ярославській області. Історія отримала в російських медіа назву справи «ярославських сатаністів». За матеріалами справи, злочини мали ритуальний характер. Оголобяк мав залишатися в ув’язненні приблизно до 2030 року.
Але повномасштабна війна Росії проти України змінила його траєкторію. У 2023 році російські медіа повідомили, що він воював у підрозділі «Шторм Z», куди набирали засуджених. Його батько розповів виданню, що син провів на війні близько пів року, був тяжко поранений і після служби отримав помилування. Meduza та Euronews із посиланням на AFP також повідомляли про цей випадок.
Показовим є не лише минуле конкретного засудженого. Важливий механізм: російська держава зробила участь у війні дорогою до дострокової свободи для людей, засуджених за особливо тяжкі злочини. Навіть біографія, яка буквально відповідала образу «сатаністського злочину» з російської пропаганди, не стала перешкодою для використання людини на фронті.
Контраст особливо різкий через те, що лише за рік до цього російські чиновники публічно говорили про «десатанізацію» України. Помічник секретаря Ради безпеки РФ Олексій Павлов у жовтні 2022 року описував Україну як країну, де нібито розквітли небезпечні культи. Володимир Путін у промові 30 вересня того ж року говорив про «відвертий сатанізм» Заходу.
На практиці російська воєнна система керувалася іншими критеріями. Якщо засуджений погоджувався воювати, його кримінальне й ідеологічне минуле могло відійти на другий план. Це стосувалося не лише Оголобяка: сам феномен «Шторм Z» став частиною масштабного використання ув’язнених у російських бойових підрозділах.
Історія Оголобяка не дає підстав переносити підозру на всіх людей, які називають себе сатаністами або цікавляться окультизмом. Служба безпеки та правоохоронці мають працювати з діями, а не з ярликами. Проте цей випадок руйнує російський пропагандистський міф про принципову війну держави проти «сатанізму»: коли людина з таким минулим стала потрібна фронту, система її прийняла.
Поруч існує й інший пласт. Російська неонацистська група «Русич», яку Мінфін США описує як формування, що воювало разом із російськими військами та було пов’язане з Wagner, у 2024 році публікувала заклик передати українського полоненого для ритуального жертвопринесення. Це вже не історія одного засудженого, а риторика збройної структури, яка брала участь у війні на боці РФ.
Для українського читача тут важлива практична межа. Незвичні переконання людини не роблять її агентом. Але реальний зв’язок із російською військовою структурою, участь у бойовому формуванні, контакт із кураторами або виконання їхніх завдань — це вже факти іншого порядку.
Оголобяк отримав свободу не за зміну світогляду й не за відмову від минулого. За повідомленнями російських та міжнародних медіа, дорога з колонії пройшла через участь у війні проти України. І саме це робить його історію важливою для розуміння того, кого російська держава була готова використовувати у своїй війні.