У 2022 році російська влада почала дедалі частіше пояснювати війну проти України мовою релігійного протистояння. Помічник секретаря Ради безпеки РФ Олексій Павлов закликав до «десатанізації» України, а Володимир Путін у вересневій промові назвав частину західних цінностей «відвертим сатанізмом». Так з’явився образ ворога, якого Москва намагалася представити не просто політичним чи військовим противником, а носієм абсолютного зла.
Ця риторика особливо контрастує з тим, кого Росія сама залучала до війни. Міністерство фінансів США офіційно характеризує диверсійно-штурмову групу «Русич» як російське неонацистське воєнізоване формування, яке воювало разом із російськими військами в Україні та було пов’язане з ПВК Wagner і Союзом добровольців Донбасу. «Русич» діяв на Донбасі ще з 2014 року, а після початку повномасштабного вторгнення знову з’явився на українському фронті.
У серпні 2024 року історія отримала ще похмуріший вимір. За даними The Moscow Times, Telegram-канал «Русича» попросив передати групі українського військовополоненого для «ритуального жертвопринесення» на осіннє рівнодення. Йшлося про жертву «слов’янським богам» для зміцнення духу нових бійців. Заклик був настільки відвертим, що депутат Держдуми РФ Михайло Шеремет закликав російські правоохоронні органи перевірити формування на екстремізм.
Це не означає, що кожна людина з неоязичницькими або окультними поглядами є частиною російської воєнної мережі. Але в історії «Русича» ритуальна мова існує не окремо від війни: її використовує збройне формування, яке роками воює на боці Росії. Саме цей зв’язок між ідеологією, насильством і реальною військовою інфраструктурою має значення.
Є й інший показовий випадок. Росіянин Микола Оголобяк був засуджений у 2010 році до 20 років колонії у справі про ритуальне вбивство чотирьох підлітків у Ярославській області. У російських матеріалах цю групу прямо називали сатаністською. Після початку повномасштабної війни Оголобяк опинився у «Шторм Z», підрозділі, куди набирали засуджених. Після приблизно пів року служби він отримав помилування.
Таким чином, російська держава, яка зображала війну як боротьбу з «сатанізмом» в Україні, одночасно створила механізм, за якого людина з документованою історією ритуального сатаністського насильства могла вийти з колонії через участь у війні проти України.
Окремо існує міжнародна неонацистсько-сатаністська мережа Order of Nine Angles. Institute for Strategic Dialogue описує O9A як децентралізовану організацію, що поєднує сатанізм, неонацизм і культ насильства. У відкритих джерелах є повідомлення про перетини окремих російських ультраправих із середовищем O9A та AAST. Однак пряму організаційну підпорядкованість «Русича» O9A первинні джерела не встановлюють, тому ці зв’язки слід відділяти від добре документованих фактів про сам «Русич».
Для України ця історія важлива не через бажання шукати «сатаністів» серед цивільних. Вона показує інше: Москва може одночасно демонізувати певну субкультуру у своїй пропаганді й використовувати людей із радикального, кримінального та окультного середовища у власній воєнній системі. Тому уваги потребує не символ на одязі й не мова людини, а зв’язки, гроші, куратори, завдання та участь у структурах, що працюють на державу-агресора.
Російська кампанія «десатанізації» намагалася перетворити релігійний ярлик на виправдання війни. Реальна історія виявилася значно незручнішою для самої Москви: найбільш моторошні приклади сатаністської та ритуальної риторики можна знайти всередині середовища, яке Росія сама залучила до насильства проти України.