Російські спецслужби не мають одного «типового» портрета агента. Свіжі справи СБУ показують, що завербованими можуть виявлятися студент, безробітний, військовослужбовець і навіть офіцер спецпідрозділу. Саме тому громадська пильність має спиратися не на зовнішність, мову чи субкультуру, а на поведінку й конкретні зв’язки.
У серпні 2026 року СБУ повідомила про викриття військовослужбовця однієї з механізованих бригад ЗСУ на Одещині. За версією слідства, він потрапив у поле зору російської спецслужби, коли шукав «легкі гроші» у Telegram. Далі з’явився куратор, завдання з розвідки об’єктів Сил оборони, фотографування, координати на Google Maps і криптогаманець для очікуваних виплат.
Того ж місяця СБУ заявила про затримання офіцера Національної гвардії — командира групи спеціального призначення. Його підозрюють у передачі російській воєнній розвідці службової інформації про бойову роботу підрозділу. У липні в Одесі затримали трьох підозрюваних у роботі на РФ; двоє з них були студентами технікуму. За даними слідства, вони заклали вибухівку в автомобіль українського військового й встановили приховану камеру, через яку російська сторона могла стежити за ціллю.
Ці справи пояснюють, чому небезпечно будувати простий портрет «агента». Немає професії, віку чи соціального статусу, який автоматично виключав би вербування.
Те саме стосується сатаністської або окультної тематики, яка останніми роками опинилася поруч із російською воєнною пропагандою. Росія сама називала війну боротьбою із «сатанізмом», але водночас у її воєнній екосистемі з’являлися люди та групи з документованою ритуальною риторикою. Засуджений у справі про ритуальне вбивство Микола Оголобяк воював у «Шторм Z» і був помилуваний. Канал російської неонацистської групи «Русич» просив передати полоненого для ритуального жертвопринесення.
Ці факти дають підставу уважно досліджувати перетин радикальних субкультур із російськими мережами. Але вони не дають підстав вважати кожного сатаніста, неоязичника, російськомовного чи переселенця агентом. Такий підхід лише породжував би помилкові звинувачення й відволікав би від реальних індикаторів.
Що має значення? Контакт із російським куратором. Систематичні грошові або криптовалютні виплати за завдання. Фотографування військових об’єктів без зрозумілої причини. Передача координат. Пошук або встановлення прихованих камер. Підпали, диверсії, збір інформації про ППО чи переміщення військ. Видалення переписки після виконання доручення. Поїздки, пов’язані з конкретним завданням.
Якщо до таких ознак додається участь у радикальній мережі, що має задокументовані контакти з РФ, це вже може бути важливим контекстом для правоохоронців. Але порядок саме такий: спочатку фактична поведінка і зв’язки, потім ідеологічний фон, а не навпаки.
Пильність громадян потрібна тому, що російська вербовка дедалі частіше починається буденно — з повідомлення в месенджері або пропозиції швидко заробити. Агент може не мати жодної «шпигунської» зовнішності. Найкращий захист — помічати не чужу ідентичність, а конкретні дії, які можуть допомагати ворогу.