Коли представник Ради безпеки РФ у жовтні 2022 року заговорив про необхідність «десатанізації» України, це могло виглядати як черговий ексцес пропаганди. Олексій Павлов описував Україну як простір небезпечних культів і навіть записав до них Хабад. Після скандалу керівництву Ради безпеки довелося дистанціюватися від частини його тверджень. Але саме слово залишилося у російському інформаційному просторі й стало частиною ширшої картини «священної війни».
Ця картина приховувала важливий політичний парадокс. Російська держава не демонструвала принципової відмови від людей із сатаністською або окультно-екстремістською біографією, якщо вони були корисні на війні.
Найпростіший приклад — Микола Оголобяк. У 2010 році його засудили до 20 років колонії у справі про ритуальне вбивство чотирьох підлітків у Ярославській області. Російські медіа роками називали цю справу справою «ярославських сатаністів». Після повномасштабного вторгнення Оголобяк потрапив до «Шторм Z», де служив близько пів року, а потім був помилуваний.
Це не приватна історія про зміну людиною поглядів. Ключове тут — державний механізм. Засудженому за ритуальне вбивство запропонували шлях із колонії через участь у війні проти України. Кремль після повідомлень про помилування засуджених не відмовився від самої практики.
Другий приклад має вже організаційний характер. Мінфін США називає «Русич» російським неонацистським воєнізованим формуванням, яке воювало разом із російською армією в Україні та було пов’язане з Wagner. У 2024 році канал «Русича», за повідомленням The Moscow Times, попросив передати полоненого українця для ритуального жертвопринесення. Формулювання було не метафорою з агітаційного тексту, а конкретною пропозицією щодо військовополоненого.
Політична проблема для Москви тут очевидна. «Сатанізм» використовували як ярлик для дегуманізації України, але критерій моральної «чистоти» зникав, коли радикали ставали корисними російській воєнній машині. Неонацистське формування могло воювати поруч із російськими силами. Засуджений учасник сатаністської групи міг отримати свободу через службу.
У ширшому ультраправому середовищі існують і структури, які самі називають себе сатаністськими. Institute for Strategic Dialogue описує Order of Nine Angles як децентралізовану неонацистсько-сатаністську мережу. В окремих відкритих джерелах російські осередки O9A та AAST перетинаються з воєнізованою ультраправою сценою. Водночас прямий командний зв’язок між O9A і «Русичем» не доведений достатньо надійно, щоб подавати його як встановлений факт.
Ця обережність принципова. Розслідування російського впливу не повинно перетворюватися на пошук ворога за татуюванням, мовою чи релігією. Сатаністські або окультні погляди самі по собі не є доказом роботи на РФ. Доказами стають гроші, контакти з кураторами, передача інформації, виконання завдань, участь у російських військових структурах і документовані зв’язки з ними.
Але коли ці речі збігаються, ідеологічний контекст уже не можна ігнорувати. Якщо людина одночасно входить до радикальної мережі, підтримує культ насильства, контактує з російськими структурами та виконує їхні доручення, це інша сукупність обставин, ніж просто приватні переконання.
Саме тут російська «десатанізація» розсипається як політична теза. Кремль використовував слово «сатанізм» не як послідовний моральний критерій, а як інструмент війни. Практичний критерій був іншим: чи може конкретна людина або група бути корисною російській державі на полі бою, у пропаганді або в підривній діяльності.