У празькому костелі Найсвятішого Спасителя є предмет, у якому дві європейські війни зустрілися через метал. Понад століття тому храм утратив один зі своїх дзвонів через військову реквізицію. У XXI столітті сюди повернувся новий дзвін, але тепер напрямок перетворення протилежний: частини зброї стали церковним дзвоном.
24 серпня 2026 року цей «Дзвін Свободи» вперше пролунав саме під час відзначення Дня Незалежності України. У центрі Праги біля храму зібралися близько 60 людей, серед них дипломати, представники української громади й українська військовослужбовиця Вікторія «Руна» Ковбасюк. Учасники виконали гімни України та Чехії та розгорнули 30-метровий український прапор.
Дзвін створили у Нідерландах на Royal Eijsbouts. Він має 69 сантиметрів у діаметрі та важить понад 220 кілограмів. До його матеріалу додали метал із семикілограмового артилерійського снаряда та уламки ракети С-300, пов’язані з російськими атаками на Україну.
Ця матеріальна біографія важлива не менше за зовнішній вигляд. У традиційній культурі дзвін — це голос храму й громади. У війні метал легко втрачає попередню функцію і стає ресурсом для зброї. Історія костелу Найсвятішого Спасителя добре це показує: під час Першої світової один із його дзвонів забрали й використали для військових потреб.
Новий проєкт навмисно працює з цією пам’яттю. Його започаткували Посольство Нідерландів у Чехії та спілка Sanctus Castulus, яка повертає дзвони до чеських храмів. Українське посольство стало партнером, а головним спонсором була Huisman Czech Republic. У червні 2025 року дзвін урочисто передали парафії в присутності королеви Нідерландів Максіми та президента Чехії Петра Павела. Освячення провів Томаш Галік.
Три країни присутні й на самому дзвоні. Написи зроблено українською, чеською та нідерландською. Найпомітніша фраза — «Стійте у свободі і не підкоряйтеся знову ярму рабства». Це біблійний мотив із Послання до галатів, який тут читається не як абстрактний декоративний текст, а поруч із фізичними слідами війни.
Саме тому церемонія 24 серпня була не просто повторним представленням дзвона, який вже стояв у Празі. День Незалежності України дав йому нову рамку. Посол України Василь Зварич і посол Нідерландів Міна Нур разом задзвонили у нього, перетворивши тримовні написи й історію створення на публічний жест.
У культурному сенсі важлива й постійність цього предмета. Це не пам’ятна скульптура, яку встановили окремо від щоденного життя, і не тимчасова виставка. Дзвін залишається в чинному храмі та виконує свою звичайну функцію. Тому воєнна історія матеріалу входить у ритм міста через звук, а не лише через табличку чи музейний опис.
Інша лінія історії — пам’ять про реквізований дзвін Першої світової. Тоді церковну річ позбавили її голосу, бо метал був потрібен військовій промисловості. Сьогоднішній проєкт не може скасувати ту втрату, але він свідомо будує протилежний жест: матеріал, що був частиною війни, повертається до простору богослужіння та громади.
Учасниця події Вікторія Ковбасюк перебувала в Чехії у відпустці та збирала допомогу для війська. Її присутність нагадала, що предмет, задуманий як символ миру, існує не після війни, а під час неї. Саме тому його культурний сенс ще не завершений.
35-та річниця Незалежності додала до історії дзвона ще одну дату. Першою була його поява й передача парафії в 2025 році. Другою стала церемонія 24 серпня 2026-го, коли звук пов’язали безпосередньо з Україною, її незалежністю і людьми, які нині її захищають.
Празький дзвін залишиться в храмі й після ювілейної дати. Він не скасовує того, що сталося з металом до ливарні, і не повертає життя загиблим. Але він зберігає пам’ять у матеріальній формі: у місці, де колись із дзвона зробили зброю, тепер зі зброї зробили дзвін.