У Празі 24 серпня задзвонив «Дзвін Свободи». Головна деталь, через яку ця історія привернула увагу українців, — частина металу для нього походить із російської зброї, використаної у війні проти України. Цього року дзвін уперше пролунав саме з нагоди Дня Незалежності України, яка відзначала 35 років від проголошення незалежності.
Що це за дзвін? Його створили в Нідерландах на Royal Eijsbouts. Діаметр — 69 сантиметрів, вага — понад 220 кілограмів. До бронзового виробу додали метал із семикілограмового артилерійського снаряда, а також використали уламки ракети С-300, привезені з України.
Тобто це не декоративна назва і не просто метафора. Воєнний матеріал справді став частиною церковного дзвона. Саме тому організатори подають його як знак перетворення речей, створених для руйнування, на предмет, який має іншу функцію — збирати людей і бути чутним у місті.
На дзвоні є ще одна важлива деталь. Українською, чеською та нідерландською мовами викарбувано фразу «Стійте у свободі і не підкоряйтеся знову ярму рабства». Це відсилання до Послання до галатів 5:1. Три мови теж мають зрозуміле пояснення: до проєкту були залучені Україна, Чехія та Нідерланди.
Сам проєкт почався не у 2026 році. «Дзвін Свободи» виготовили ще 2025-го. Ініціаторами виступили Посольство Нідерландів у Чехії та спілка Sanctus Castulus, яка займається поверненням утрачених дзвонів до храмів. Українське посольство було партнером, а головним спонсором стала Huisman Czech Republic.
5 червня 2025 року дзвін передали костелу Найсвятішого Спасителя в центрі Праги. На церемонії були королева Нідерландів Максіма, президент Чехії Петр Павел і перша леді Єва Павлова. Дзвін освятив Томаш Галік.
Чому він опинився саме в цьому храмі? Тут працює ще одна історична паралель. Один із дзвонів костелу був реквізований під час Першої світової війни, коли церковні дзвони забирали й переплавляли для потреб армії. Новий проєкт ніби розвернув цю історію у зворотний бік: тепер метал зброї став дзвоном.
Є сенс розділити два часові шари цієї історії. Перший — 2025 рік, коли дзвін виготовили, передали парафії та освятили. Другий — 24 серпня 2026-го, коли він уперше став частиною саме українського Дня Незалежності. Це пояснює, чому про нього знову говорять тепер, хоча сам предмет не новий.
На церемонії до дзвона підійшли посол України Василь Зварич і посол Нідерландів Міна Нур. Біля храму зібралися близько 60 людей. Присутні заспівали гімни України та Чехії й розгорнули 30-метровий український прапор. Тобто подія була не презентацією виробу, а окремим громадським відзначенням української дати.
Серед учасників була військовослужбовиця Вікторія «Руна» Ковбасюк, яка перебувала у Чехії у відпустці та збирала допомогу для війська. Ця деталь повертає історію від красивої символіки до реальності: війна, з якої походить метал дзвона, триває, а люди, яких він має підтримувати, продовжують служити.
Ще одна важлива річ — дзвін не створювали як одноразову інсталяцію до українського свята. Він залишився в костелі Найсвятішого Спасителя і став частиною його життя. Саме тому історія матеріалу не зникає після завершення церемонії: люди в Празі й надалі чутимуть дзвін, знаючи, звідки походить частина його металу.
Тож празький «Дзвін Свободи» — це одночасно звичайний церковний дзвін із конкретними розмірами й виробником та незвичайний предмет із дуже точною біографією матеріалу. Після 24 серпня він залишився в Празі, але для українців його звук вже пов’язаний з однією конкретною датою — 35-ю річницею Незалежності.