У День Незалежності України в центрі Праги прозвучав символ, створений спільними зусиллями трьох країн. 24 серпня біля костелу Найсвятішого Спасителя «Дзвін Свободи» вперше задзвонив саме з нагоди українського національного свята. У його металі є частини російської зброї, а написи виконані українською, чеською та нідерландською мовами.
Церемонія зібрала близько 60 людей. У дзвін задзвонили посол України в Чехії Василь Зварич та посол Нідерландів Міна Нур. Присутні виконали гімни України й Чехії, а біля храму розгорнули 30-метровий український прапор.
Така участь Нідерландів не випадкова. Сам дзвін відлили на Royal Eijsbouts, а проєкт був започаткований Посольством Нідерландів у Чехії разом зі спілкою Sanctus Castulus. Українське посольство стало партнером, а основним спонсором виступила Huisman Czech Republic. Тому «Дзвін Свободи» від початку задумувався не лише як церковний предмет, а і як знак європейської солідарності з Україною.
Для виготовлення використали матеріал із семикілограмового артилерійського снаряда та уламки ракети С-300. Дзвін важить понад 220 кілограмів, його діаметр становить 69 сантиметрів. На корпусі викарбувано фразу «Стійте у свободі і не підкоряйтеся знову ярму рабства» — біблійний заклик із Послання до галатів, відтворений трьома мовами.
У червні 2025 року дзвін передали академічній парафії у присутності королеви Нідерландів Максіми, президента Чехії Петра Павела та першої леді Єви Павлової. Освячення провів священник Томаш Галік. Відтоді дзвін став частиною празького храму, а не тимчасовою виставковою річчю.
Цей задум особливо виразний у самому костелі Найсвятішого Спасителя. Під час Першої світової війни один із його дзвонів забрали для військових потреб. Тоді церковний метал став частиною воєнної машини. Тепер траєкторія протилежна: уламки сучасної війни повернулися до храму у формі дзвона.
У цій зміні напрямку й полягає головна сила символу. Празький дзвін не приховує походження свого матеріалу. Навпаки, воно є частиною його публічної історії. Люди, які чують його сьогодні, знають, що частина бронзи пов’язана з речами, які були створені для ураження цілей в Україні.
Тримовний напис робить цей предмет ще й знаком співпраці. Чеська мова пов’язує його з містом, де він залишився. Нідерландська — з країною, де його відлили та звідки вийшла одна з ініціатив. Українська — з державою, на тлі війни проти якої виник сам задум.
Для України ця історія отримала додаткове значення 24 серпня 2026 року — у 35-ту річницю Незалежності. Серед людей, які прийшли на захід, була військовослужбовиця Вікторія «Руна» Ковбасюк. Вона перебувала в Чехії у відпустці та збирала допомогу для війська. Її участь нагадала, що за європейськими церемоніями солідарності стоять конкретні люди, які повертаються на службу після короткого перепочинку.
Празьке відзначення показало ще одну рису українських свят за кордоном. Вони можуть бути камерними, без великих сцен і тисяч учасників, але водночас залишатися видимими в публічному просторі європейських столиць. Тут такою точкою став храм біля Карлового мосту, український прапор і звук дзвона, чия історія зрозуміла без довгих пояснень.
Після святкового ранку «Дзвін Свободи» не став музейним експонатом. Він залишається частиною празького храму — у місті, де українська громада продовжує жити, працювати й відзначати свої важливі дати. Наступного разу його звук може супроводжувати іншу подію, але метал у його корпусі не дасть забути, звідки цей дзвін отримав свій голос.