Митрополит Київський і всієї України Епіфаній у проповіді на десяту неділю після П’ятидесятниці закликав вірян твердо триматися єдності Церкви у Христі, слухати її отців і вчителів та уникати спокус. Для українців у Німеччині цей заклик має не лише зв’язок із церковним життям в Україні. Він звучить на тлі активнішої присутності українських церков у європейському публічному просторі та недавніх зустрічей самого Предстоятеля ПЦУ в Берліні.
У червні Епіфаній у складі делегації Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій працював у Брюсселі, а потім у Берліні. У німецькій столиці він брав участь у публічній дискусії про віру, війну та відповідальність, а також зустрічався з уповноваженим Федерального уряду з питань свободи релігії та віросповідання. Під час берлінських контактів українські релігійні діячі говорили не лише про події в Україні, а й про роль церков, релігійну свободу та життя української спільноти в Європі.
Саме тому серпнева проповідь може бути зрозумілою і людям, які живуть далеко від рідної парафії. Міграція змінює звичний релігійний досвід. Людина опиняється в іншомовному середовищі, знайомиться з іншими християнськими традиціями, іноді шукає нову громаду, а іноді підтримує зв’язок із богослужіннями та церковними подіями в Україні онлайн. У такій ситуації питання про те, що саме зберігає церковну єдність, стає дуже практичним.
Епіфаній ставить у центр не географію і не конкретну інституційну форму, а Христа. Наприкінці червня, у день пам’яті апостолів Петра і Павла, він підкреслював, що Церква не є Петровою чи Павловою, а залишається Христовою. Для діаспори це важлива логіка: церковна ідентичність не повинна зводитися лише до адреси храму або до культурної ностальгії. Вона передусім пов’язана зі спільною вірою.
Водночас Предстоятель радить слухати отців і вчителів Церкви. Для людей, які опинилися між різними інформаційними середовищами, ця порада стосується і питання довіри. У соцмережах можна почути десятки взаємовиключних пояснень про віру, канони, історію та церковні конфлікти. Православна традиція пропонує перевіряти такі твердження не популярністю автора, а їх відповідністю Писанню, усталеному церковному вченню та досвіду спільноти.
У березневій проповіді Епіфаній наголошував на апостольській традиції, правдивому вченні та участі в таїнствах. У квітні він говорив про містичну духовну єдність вірних один з одним і з Христом. Разом ці тези показують: для нього єдність — не просто організаційна вимога, а спосіб духовного життя.
Третя частина нинішнього заклику — уникати спокус — особливо актуальна в умовах еміграції, коли людина переживає стрес, самотність, зміну соціального кола і постійний інформаційний тиск. Проповідь не перераховує побутові ситуації, але її принцип можна застосувати до них: не все, що викликає сильну емоцію або обіцяє просту відповідь, обов’язково веде до добра. У церковній традиції розрізнення означає вміння перевіряти мотиви, наслідки та відповідність Євангелію.
Для українських громад у Німеччині питання єдності часто має ще й мовний та поколіннєвий вимір. Діти швидше входять у німецьке середовище, дорослі можуть довше залишатися в українськомовному інформаційному просторі, а громада в одному храмі іноді об’єднує людей із дуже різним досвідом. У такій ситуації духовний центр важливіший за вимогу, щоб усі однаково переживали адаптацію.
Німецький контекст також привчає українців до співіснування з різними християнськими конфесіями й релігійними традиціями. Це не скасовує власної православної ідентичності, але змушує чіткіше розуміти, що в ній є суттєвим. Заклик Епіфанія звертатися до вчителів Церкви можна прочитати саме як запрошення знати свою традицію глибше, а не лише зберігати зовнішні звички.
У 2026 році десята неділя після П’ятидесятниці припала на 9 серпня. П’ятидесятницю ПЦУ відзначала 31 травня. Це свято нагадує про виникнення новозавітної Церкви та про багатомовність першої християнської проповіді. Для українців у Німеччині цей образ має особливе звучання: спільнота може жити в іншій країні й іншій мовній реальності, не втрачаючи власної духовної традиції.
Недавній берлінський візит Епіфанія показав, що українські церковні теми вже є частиною ширшої європейської розмови. Нова проповідь додає до цієї публічної площини внутрішній духовний вимір: збереження єдності починається не з дипломатії чи адміністрації, а з того, як конкретні люди будують довіру, навчаються, моляться та ставляться одне до одного.