У проповіді на десяту неділю після П’ятидесятниці Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній закликав християн твердо триматися єдності Церкви у Христі, слухати настанови її отців і вчителів та уникати спокус. У 2026 році ця неділя припала на 9 серпня: П’ятидесятницю Православна Церква України відзначала 31 травня, після чого недільний цикл традиційно рахується від свята Зішестя Святого Духа.
Коротка формула з нинішньої проповіді поєднує три теми, які в словах Предстоятеля ПЦУ протягом цього року звучать послідовно. Перша — джерелом церковної єдності є не окрема людська постать, а Христос. Друга — віра має спиратися не лише на особисте відчуття, а й на досвід Церкви, переданий через апостольську традицію, отців і вчителів. Третя — духовне життя потребує розрізнення, бо не кожна приваблива думка, емоція або пропозиція веде людину до добра.
У квітні Епіфаній уже говорив про Церкву як простір містичної духовної єдності людей між собою та з Христом. Він пояснював, що саме в такому зв’язку християнин може повною мірою зростати в особистій вірі. Це важлива деталь для розуміння нинішнього заклику: йдеться не про зовнішню дисципліну заради дисципліни, а про належність до спільноти, яка в християнському розумінні живе завдяки єднанню з Христом.
Наприкінці червня, у день пам’яті апостолів Петра і Павла, Предстоятель сформулював цю думку ще виразніше. Спільне вшанування двох дуже різних апостолів він тлумачив як нагадування, що Церква не може бути «Петровою» чи «Павловою»: її Главою є Христос. У такій логіці різниця характерів, досвіду чи способів служіння не заперечує єдності, якщо спільною залишається віра.
Друга частина серпневого заклику — слухати отців і вчителів Церкви — також має попередній контекст. У березневій проповіді на Торжество Православ’я Епіфаній наголошував на значенні правдивого церковного вчення, апостольської спадкоємності та участі в таїнствах. Для православної традиції це означає, що віра не починається заново з кожним поколінням. Вона передається, пояснюється й осмислюється в історії, а авторитет учителя оцінюється не лише його харизмою, а відповідністю Євангелію та досвіду Церкви.
Саме тут з’являється третій елемент — застереження від спокус. У церковній мові спокуса не обмежується очевидною моральною провиною. Це може бути все, що відводить від істини, руйнує любов, перетворює суперечку на ворожнечу або підмінює духовний авторитет культом особи. Тому поєднання трьох тез у короткому заклику має внутрішню логіку: єдність потребує центру, традиція дає критерії, а духовна пильність допомагає не втратити напрям.
Для ПЦУ тема єдності має й інституційний вимір. У липні під головуванням Епіфанія відбулося розширене засідання Архієрейського Собору. Але нинішня проповідь переносить увагу з адміністративної площини на духовну: соборність і церковний порядок мають сенс лише тоді, коли вони служать спільному життю у Христі.
Історично християнські спільноти не раз переживали періоди гострих богословських суперечок, культурних змін і конфліктів навколо авторитету. Саме тому традиція розвинула не лише правила церковного устрою, а й мову розрізнення: вчення порівнюють із Писанням, переданням, богослужбовим досвідом і тим, як його сприймає церковна спільнота. У цьому сенсі заклик Епіфанія не закриває дискусію, а задає рамку, в якій суперечка не повинна руйнувати саму спільноту.
Важливо й те, що проповідь не подає єдність як стирання особистості. Православна традиція зберігає пам’ять про дуже різних святих, богословів, пастирів і подвижників. Їх об’єднує не однаковість темпераментів чи біографій, а спільна віра і прагнення наслідувати Христа. Тому слухати вчителів Церкви означає не відмовлятися від власної відповідальності, а вчитися перевіряти себе досвідом спільноти, яка існує довше за одну епоху.
У сучасному інформаційному середовищі ця думка отримує додатковий вимір. Вірянин щодня бачить десятки релігійних коментарів, відео й категоричних суджень, але популярність автора не дорівнює правдивості сказаного. Порада звертатися до перевіреної традиції фактично закликає не плутати швидкість поширення інформації з духовним авторитетом і не будувати переконання лише на сильних емоціях.
Серпнева проповідь продовжує лінію, яку Епіфаній проводить упродовж року: церковна єдність починається не з боротьби за вплив, а з того, навколо Кого об’єднується спільнота. У такому прочитанні заклик уникати спокус — це також заклик не дозволяти другорядному ставати головним, а суперечностям — руйнувати те, що християни вважають основою свого життя.