Заява Михайла Федорова про те, що Україна виглядає такою, що поступово програє війну, неминуче виходить за межі внутрішньої політики. Для українців у Німеччині та європейських партнерів вона звучить як оцінка людини, яка ще недавно очолювала Міністерство оборони й представляла Україну в міжнародних форматах військової співпраці.
У розмові з Reuters Федоров не сказав, що війна вже програна. Він описав небезпечну траєкторію і водночас заявив, що Україна має всі шанси перемогти. За його оцінкою, протягом кількох місяців треба ухвалити рішення, які змінять ситуацію: швидше масштабувати автономні дрони, дешеві перехоплювачі, власні балістичні системи, сенсорні технології та загалом зробити державу ефективнішою.
Це важливе розрізнення для західної аудиторії. Слова колишнього міністра не є аргументом на користь припинення підтримки України. Навпаки, його логіка полягає в тому, що країна ще може змінити хід війни, якщо поєднає технологічні можливості з кращим управлінням. Водночас він критикує корупцію, патронажні зв’язки й політичну залежність інституцій, які, на його думку, не дають Україні використати власний потенціал.
Особливу вагу цим словам надає контраст із липнем. 23 липня Федоров говорив, що Україна вперше за останні роки почала перехоплювати ініціативу. Він описував «вікно можливостей» для тиску на Росію з позиції сили. У серпні він теж говорить про вікно, але тепер це кілька місяців, протягом яких потрібно не втратити шанс.
Офіс президента у відповіді Reuters звернув увагу, що на посаді міністра Федоров оцінював хід війни значно позитивніше. На думку президентської команди, головна зміна — його особистий статус після звільнення. Це підкреслює, що інтерв’ю треба читати не лише як військовий прогноз, а й як частину внутрішньої політичної дискусії в Києві.
Подібний риторичний поворот уже відбувався з Олексієм Арестовичем. Після відставки з посади позаштатного радника керівника Офісу президента в січні 2023 року він почав значно жорсткіше говорити про шанси України на перемогу. Але Федоров мав інший рівень доступу до військової системи: він очолював Міноборони, відповідав за частину реформ і сам називав міністра оборони однією з трьох ключових посад, що визначають хід війни.
Саме тому його критика не може бути відірвана від результатів власної каденції. Реформа ТЦК і мобілізаційної системи залишилася незавершеною. Військова омбудсменка Ольга Решетилова заявляла, що за місяці роботи з командою міністра не побачила дієвого прогресу. Президент, пояснюючи відставку, говорив про ширшу проблему: конфлікт Федорова з Олександром Сирським, а також невирішені питання фронту, бригад і мобілізації.
Є й історична поправка. Це не перше після початку повномасштабного вторгнення попередження про можливу поразку з боку найвищого українського керівництва. У квітні 2024 року Володимир Зеленський говорив, що без допомоги Конгресу США Україна програє. Тоді акцент був на зовнішній підтримці. Федоров у 2026 році переносить акцент усередину — на якість держави й швидкість військової адаптації.
Для українців у Німеччині це означає, що внутрішня дискусія в Києві стає гострішою саме тоді, коли залежність від європейської військової й фінансової підтримки залишається великою. Подальша реакція партнерів залежатиме від того, чи зможе українська влада показати, що внутрішні суперечки не руйнують здатність виконувати оборонні програми й домовленості із союзниками.