Засновник хедж-фонду Citadel Кен Гріффін пообіцяв передати понад 3 мільярди доларів Університету Карнегі-Меллона. Це найбільший індивідуальний дарунок в історії вищої освіти. Значна частина коштів піде на створення нового кампусу CMU в маямському районі Вінвуд, який, за умови схвалення регуляторів, має прийняти перших студентів у 2028 році.
Гріффін описав виклик, що стоїть перед університетами, як необхідність «відродити і віру, і усвідомлення можливості американської мрії». Його жест — екстраординарний акт філантропії. Водночас він порушує питання, на яке філантропія сама відповісти не може: чи має опікунство чекати, доки статки будуть роздані, чи совість повинна бути частиною того, як ці статки створюються?
Дискусія про «невидиму руку» ринку триває століттями. Адам Сміт був моральним філософом раніше, ніж економістом. За сімнадцять років до «Багатства народів» він опублікував «Теорію моральних почуттів» — книгу про симпатію, чесноти та наші обов’язки одне перед одним. Її центральна фігура — «неупереджений спостерігач», уявний суддя всередині кожного з нас, який оцінює нашу поведінку так, як це зробив би справедливий сторонній. Це і є визначення совісті.
Сміт розумів, що ринки не працюють у моральному вакуумі. Вони залежать від довіри, стриманості та людей, які міряють себе не лише тим, що дозволяє взяти ринок. Невидима рука допомагає пояснити, як егоїзм створює процвітання. Але вона не може сказати, коли досить, або що ми винні тим, хто допоміг зробити наш успіх можливим.
Прихильність до капіталізму передбачає угоду: якщо люди вільні процвітати, суспільство процвітає разом із ними. Є підстави сумніватися, чи ця угода не тріщить. Дані Федеральної резервної системи за другий квартал 2026 року показують, що 10% найзаможніших домогосподарств США володіють приблизно 69% багатства, тоді як половина населення — трохи більше 2%. Опитування Gallup 2025 року засвідчило, що лише 15% американців мають велику або досить велику довіру до великого бізнесу.
Ніхто не будує статки наодинці. Кожен великий бізнес спирається на фундамент, якого він не створював: школи, що навчали працівників і клієнтів, суди, що забезпечували виконання контрактів, дороги та мережі, якими перевозили товари й ідеї. Ми успадковуємо цей фундамент, а не будуємо його з нуля. Багато успішних людей заробили те, що мають. Складніше питання — чи користування цим фундаментом створює відповідальність залишити його міцнішим для наступних поколінь.
Філантропія зазвичай з’являється ближче до кінця історії, коли статки вже створені. Совість належить ранішому етапу. Вона проявляється в тому, як власник бізнесу ставиться до працівників, наскільки широко розподіляються можливості, що інвестор обирає підтримати, як компанія поводиться з довкіллям і які цінності передаються разом із грошима.
Деякі компанії намагалися вбудувати цю ідею у свою діяльність. Costco у 2025 році повідомила про середню погодинну зарплату в США близько 32 доларів, а з урахуванням пільг — близько 46 доларів, отримавши при цьому 8,1 мільярда доларів чистого прибутку. Publix обрала інший шлях: засновник Джордж Дженкінс вірив, що працівники повинні мати частку власності в компанії, яку вони допомогли збудувати. Сьогодні Publix залишається найбільшою компанією у США, що належить працівникам. Жодна з цих компаній не є благодійністю. Обидві — успішний бізнес. Розподіл процвітання не обов’язково є ворогом його створення.
Для тих, кому пощастило накопичити значно більше, ніж вони будь-коли зможуть витратити, деякі питання не мають відповіді у фінансовій звітності. Що я збудував? Кому я допоміг процвітати? Що я повернув суспільству, яке зробило мій успіх можливим? Що я залишив міцнішим, ніж знайшов? Ці питання ставляться до багатства серйозно. Вони визнають, скільки влади воно дає людині для покращення життя інших.
Уряд не може забезпечити цю совість, і ринок теж не може. Вона має йти зсередини — саме туди Сміт помістив свого неупередженого спостерігача. Тож кожному керівнику, засновнику та інвестору варто додати до фінансових питань, які вони вже ставлять, ще одне: якщо це рішення буде успішним, кому, крім нас, стане краще? Ставити його при встановленні винагород, розподілі капіталу, виборі інвестицій і визначенні того, як працівники розділять створену ними цінність. Не кожне рішення принесе однакову користь усім. Але саме питання має бути за столом переговорів.
Капіталізм не повинен вибачатися за те, що створює переможців. Але ті, хто отримує від нього найбільше, могли б вимагати від себе більшого, ніж капіталізм вимагає від них. Невидима рука здатна створити екстраординарні статки. Вона не може сказати, що ми винні одне одному. Для цього їй потрібна совість. Наша.