Влодзімеж Чажастий 10 серпня сформулював одну з найчіткіших за останній час польських вимог до України в контексті євроінтеграції. Після розмови з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком він заявив, що вступ до ЄС вимагатиме від українців переосмислення історії й готовності назвати події, які Польща пов’язує з Волинською трагедією, геноцидом.
Ця заява легко читається як погроза блокування, але її варто розкласти на складові. Чажастий прямо сказав, що підтримує вступ України до ЄС. Він не оголосив польського вето і не повідомив про зупинку переговорів. Його вимога стосується того, якою має бути, на його думку, політична й моральна умова подальшої польської підтримки.
Європейський Союз офіційно не додав Волинське питання до критеріїв членства. Україна вже веде переговори та станом на липень має відкритими два тематичні кластери. Проте вступ нового члена потребує одностайності всіх держав ЄС, а отже позиція Польщі не може бути просто проігнорована.
У Варшаві тема Волині вже має сильне парламентське закріплення. 17 липня Сейм одноголосно ухвалив резолюцію на вшанування жертв злочинів українських націоналістів на східних землях Другої Речі Посполитої, використавши термін «геноцид». За документ проголосував 441 депутат.
У той же період українська сторона продовжила пошукові та ексгумаційні роботи. Український інститут національної пам’яті повідомив, що в Острівках і Волі Островецькій з 13 липня до 7 серпня проводитимуть дослідження для ексгумації та подальшого перепоховання останків мешканців, які загинули у серпні 1943 року.
Ці роботи важливі, бо історичний конфлікт часто зводиться до політичних формул, тоді як за ними стоять конкретні родини, невідомі могили, потреба встановити місця поховань і право загиблих на гідне вшанування. Саме тут може з’являтися простір для поступового відновлення довіри.
Після липневої резолюції Сейму українське МЗС, за повідомленням «Європейської правди», заявило, що бере документ до відома, і нагадало про спільне вшанування пам’яті невинно вбитих українців та поляків. Це інший акцент, ніж польська вимога однозначної юридико-політичної кваліфікації, але він показує, що Київ не відмовляється від теми пам’яті як такої.
Чажастий також не вперше говорить про вступ України. У лютому він разом зі Стефанчуком підписав декларацію підтримки членства, а в червні називав його життєвим інтересом Польщі. Нова жорстка формула тому виглядає як спроба поєднати стратегічну підтримку з вимогами історичного характеру.
На зустрічі в Щавниці він водночас говорив про необхідність відновлення довіри між суспільствами й засудив погане ставлення з обох боків. Це важливий сигнал: польський спікер бачить проблему не лише в офіційній історичній політиці, а й у повсякденній атмосфері між людьми.
Для України подальший шлях, найімовірніше, буде складатися з двох паралельних процесів. Перший — виконання вимог ЄС і відкриття наступних переговорних кластерів. Другий — окремий польсько-український діалог про пам’ять, поховання, назви й символи. Чи зможе другий процес не стати блокатором першого, залежить від того, чи матимуть обидві сторони політичну волю перетворити історичну суперечку на конкретні домовленості.