У політиці важко знайти сильніший тест на лідерство, ніж конфлікт між стратегічним інтересом і колективною пам’яттю. Саме в таку точку входять відносини України та Польщі. Влодзімеж Чажастий, спікер польського Сейму, заявив після зустрічі з Русланом Стефанчуком, що вступ України до ЄС має супроводжуватися переосмисленням історії та визнанням польського трактування Волинської трагедії як геноциду.
Це жорстка вимога, але вона прозвучала не від політика, який хоче відмовитися від України. Чажастий прямо сказав, що підтримує українське членство. У лютому він підписав зі Стефанчуком декларацію підтримки вступу до ЄС, а в червні називав цей вступ життєвим інтересом Польщі.
Тепер його позиція виглядає так: союз із Україною потрібен, але він не має будуватися на замовчуванні того, що польське суспільство вважає принциповою історичною правдою. Для Варшави це питання не абстрактне. У липні Сейм одноголосно підтримав резолюцію, де злочини українських націоналістів проти польського населення були названі геноцидом.
Для Києва дилема інша. Україна веде війну, одночасно проводить реформи для членства в ЄС і формує власну політику пам’яті про ХХ століття. Прийняття польської формули без складної внутрішньої дискусії може сприйматися як зовнішній диктат. Відмова від розмови, навпаки, дає польським політикам аргумент, що Україна не готова до примирення.
Європейська процедура додає ваги кожному слову. Формально Чажастий не змінив критерії вступу: вони визначаються ЄС і стосуються демократії, верховенства права, економіки та виконання європейських правил. Проте фінальне членство потребує одностайності держав. Польща не може одноосібно переписати правила, але може зробити політичний компроміс із Варшавою необхідним.
У цій ситуації лідерство — це здатність не плутати твердість із демонстративною образою. Чажастий сам дав на це натяк: після жорстких слів він закликав відновлювати довіру, підтримувати канал між парламентами й припиняти ворожість між поляками та українцями.
Є також робота, яка не виглядає ефектно в заголовках, але створює основу для домовленостей. Український інститут національної пам’яті влітку повідомляв про дослідження й ексгумації на Волині в районі колишніх сіл Острівки та Воля Островецька. Пошук останків і гідне перепоховання — це конкретна дія, яку складно замінити політичною риторикою.
Показовий і контекст зустрічі у Щавниці: Чажастий та Стефанчук відвідували українських дітей, які постраждали від війни. Дві реальності існують одночасно. Польща залишається партнером України в умовах російської агресії, а історична суперечка між сусідами стає гострішою.
Для політичних лідерів обох країн це небезпечний момент. Найпростіше мобілізувати власну аудиторію категоричними формулами. Набагато складніше побудувати рішення, яке дозволить полякам відчути, що їхніх жертв не заперечують, а українцям — що їхню історію не переписують зовнішнім наказом.
Якщо Київ і Варшава зможуть пройти цей етап, їхнє партнерство стане зрілішим. Якщо ні, Волинь ризикує перетворитися на постійний політичний важіль у переговорному процесі. Чажастий фактично сказав, що ціна майбутнього союзу включає чесну розмову про минуле. Тепер питання полягає в тому, чи вистачить обом сторонам політичної дисципліни провести цю розмову без руйнування спільного стратегічного інтересу.