Заява спікера польського Сейму Влодзімежа Чажастого важлива не стільки новою риторикою про Волинь, скільки місцем, у яке ця риторика тепер вбудовується. Україна вже веде переговори про членство в ЄС, відкриває тематичні кластери і поступово переходить від політичної перспективи до конкретних зобов’язань. На цьому етапі двосторонні конфлікти з державами-членами можуть безпосередньо впливати на темп процесу.
10 серпня після зустрічі з Русланом Стефанчуком у Щавниці Чажастий заявив, що є прихильником вступу України, але вважає необхідним переосмислення історії, включно з визнанням польської кваліфікації Волинської трагедії як геноциду. Він подав це як питання європейських цінностей, а не економічної вигоди від членства.
Формально нової умови не з’явилося. Копенгагенські критерії та переговорна методологія ЄС визначають вимоги щодо демократії, права, ринку та імплементації acquis. Станом на 14 липня Україна відкрила кластери «Основи» і «Зовнішні відносини». Переговори тривають у рамках чинної європейської процедури.
Але сама процедура дає національним урядам і парламентам значний політичний вплив. Прийняття нового члена потребує одностайності держав ЄС. Тому Польщі не потрібно домагатися переписування загальноєвропейських критеріїв, щоб зробити Волинь предметом двостороннього торгу. Достатньо пов’язувати підтримку конкретних рішень із прогресом у власному пакеті вимог.
Польський внутрішній консенсус щодо термінології вже сформований досить чітко. 17 липня Сейм без жодного голосу проти ухвалив резолюцію, яка визначає злочини українських націоналістів проти польського населення як геноцид. Окремий депутатський проєкт ішов ще далі й пропонував виступати проти членства України через прославлення виконавців Волинських злочинів.
Для Києва це створює класичну проблему переговорів із двома рівнями. На європейському рівні Україна має виконувати технічні та політичні критерії. На двосторонньому — домовлятися з Польщею про історичну пам’ять, ексгумації, архіви, меморіалізацію та мову офіційних оцінок.
Практична частина такого діалогу вже існує. Український інститут національної пам’яті влітку проводив дослідження на Волині в Острівках і Волі Островецькій для ексгумації та перепоховання останків. Це дає сторонам можливість працювати з фактами і місцями поховань, а не лише з політичними символами.
Важливо й те, що Чажастий не належить до табору принципових противників українського членства. У лютому він підписав зі Стефанчуком декларацію підтримки, а в червні називав вступ України до ЄС польським життєвим інтересом. Отже, його нинішня позиція — це спроба визначити умови польської підтримки, а не скасувати її.
Після переговорів у Щавниці він одночасно закликав відновлювати взаємну довіру й підтримувати канал між парламентами. Така комбінація — тиск плюс діалог — найімовірніше і стане рамкою польської політики в найближчий період.
Для української влади ризик полягає в тому, що ігнорування історичної теми дозволить польським силам підвищувати ціну підтримки на кожному новому етапі. Для Варшави ризик дзеркальний: надмірна політизація Волині може послабити стратегічного партнера під час війни та ускладнити європейську інтеграцію, яку сам Чажастий називає вигідною Польщі.
Тому механіка майбутнього компромісу, ймовірно, лежатиме не в одному символічному жесті. Вона вимагатиме пакета: доступу до архівів, пошукових і ексгумаційних робіт, гідного вшанування загиблих, узгоджених політичних формул і взаємної відмови від кроків, які сусід сприймає як прославлення виконавців злочинів. Саме так історична суперечка може перейти з емоційної площини в переговорну.