На ринку урану формується розрив між статистикою країн і статистикою корпоративного контролю. У 2024 році Росія видобула на своїй території 2 738 тонн урану, близько 4,5% світового обсягу. Centre for Strategic Advantage оцінює російську позицію значно ширше, додаючи закордонні активи та спільні підприємства «Росатома».
У такій моделі частка російського впливу вже у 2024 році наближалася до чверті глобальних видобувних потужностей. До 2040 року вона може зрости приблизно до 36%, якщо погоджені, перспективні та проєкти в розвитку реалізуються й вийдуть на очікувану потужність. Для бізнесу це сценарна оцінка: вона показує потенційну концентрацію, але не робить майбутні зміни законодавства, партнерів або фінансування неможливими.
Найбільший актив — Казахстан. Країна дала 23 270 тонн урану у 2024 році, близько 39% світового видобутку. Uranium One, яка належить «Росатому», має частки у великих спільних підприємствах із Kazatomprom. Її закордонний видобуток оцінено у 5 829 тонн. Це означає, що частина ключової сировини світового ядерного сектору формально походить із Казахстану, але має російську корпоративну присутність у структурі власності.
Далі йдуть проєкти, які ще не стали повноцінними джерелами товарного урану. Mkuju River у Танзанії перебуває в розвитку та має пілотну установку з 2025 року. У Намібії Uranium One проводить геологорозвідку в басейні Аранос. У Нігері меморандум із TNUC передбачає дозволи, розвідку й можливі нові шахти. Їхня роль у майбутньому може бути великою, але сьогодні ці активи не можна записувати до діючого видобутку на рівні казахстанських підприємств.
Реакція Заходу вже створює новий інвестиційний цикл. США обмежили імпорт російського низькозбагаченого урану й спрямовують близько 2,7 млрд доларів на внутрішні потужності конверсії та збагачення. ЄС через REPowerEU також намагається зменшувати залежність, хоча у 2025 році на європейський ринок усе ще надходили значні обсяги російського збагаченого урану й палива.
Для України це ринок із прямим безпековим виміром. Українські реактори вже продемонстрували можливість переходу на неросійські паливні рішення, але сировинна диверсифікація потребує міжнародних інвестицій у шахти. Власний видобуток України у 2024 році становив 288 тонн, що показує масштаб розриву між національною базою та глобальним ринком. Саме тому довгострокові контракти з різними виробниками залишаються важливими.
Для економіки уранового сектору головне — час. Розробка родовища потребує геології, ліцензування, інфраструктури й капіталу задовго до першої товарної тонни. Це означає, що інвестор, який заходить у перспективний проєкт сьогодні, фактично купує позицію на ринку 2030-х років. Такі рішення важко швидко компенсувати після того, як проєкт уже перейшов у будівництво.
Наступний етап конкуренції буде вирішуватися не лише ціною контракту, а й доступом до родовищ. Банки, гірничі компанії та держави фактично інвестують у майбутню структуру атомної енергетики. Якщо альтернативні проєкти не з’являтимуться достатньо швидко, російська участь може зберегтися навіть там, де прямі закупівлі в РФ скоротяться. Саме тому 36% — важливий індикатор для довгострокового планування, а не лише політичний заголовок.