До 2040 року російський вплив на світовий видобуток урану може зрости приблизно до 36%. Таку оцінку дає Centre for Strategic Advantage, який рахує не лише копальні на території Росії, а й частки російських державних компаній у закордонних підприємствах та проєктах.
Звичайна статистика виглядає інакше. У 2024 році Росія видобула 2 738 тонн урану — близько 4,5% світового обсягу у 60 213 тонн. CSA вважає, що за критерієм контролю російська позиція вже тоді була близькою до чверті глобальних потужностей. Прогноз на 2040 рік залежить від того, чи реалізуються всі проєкти, тому його слід сприймати як сценарій, а не як гарантований результат. Він показує можливий контроль, а не частку руди, видобутої всередині РФ.
Ключовий чинник — Казахстан, який є найбільшим виробником урану у світі. У 2024 році він дав 23 270 тонн, приблизно 39% глобального видобутку. Uranium One, що належить «Росатому», бере участь у великих спільних підприємствах із Kazatomprom. World Nuclear Association наводить 5 829 тонн закордонного видобутку Uranium One за 2024 рік. Саме ці активи формують основну частину нинішнього російського впливу за межами країни.
Окремо CSA враховує можливе розширення в Африці. Mkuju River у Танзанії ще перебуває в розвитку; в липні 2025 року там запустили пілотну переробну установку, але промислова шахта ще не працює. У Намібії Uranium One веде геологорозвідку в басейні Аранос. У Нігері в грудні 2025 року підписано меморандум із державною TNUC про розвідку та можливі майбутні копальні. Це не означає поточного контролю Росії над видобутком Нігеру.
Європейський Союз прагне зменшити залежність від російського ядерного сектору через REPowerEU. Проте у 2025 році, за попередніми даними Єврокомісії, до ЄС усе ще надійшло майже 2 900 тонн російського урану в збагаченій формі або у складі палива. Однією з причин є те, що нові потужності з конверсії та збагачення неможливо швидко створити. Так само повільно запускаються нові шахти.
Україна має власний досвід переходу на неросійські паливні рішення для реакторів ВВЕР. Єврокомісія наводить його як приклад диверсифікації. Водночас у 2024 році український видобуток урану становив 288 тонн, тож доступ до зовнішніх ринків і надалі має значення для атомної енергетики. Для стабільності важливо, щоб ці ринки не залежали від одного корпоративного центру.
Головна різниця в новій оцінці — між місцем видобутку та контролем над бізнесом. Казахський уран залишається казахським, навіть якщо частка підприємства належить Uranium One. Але власність може давати вплив на інвестиції, виробничі рішення та довгострокові контракти. У великому спільному підприємстві це не тотальний контроль, але й не пасивна присутність.
Чи справдиться сценарій 36%, визначать угоди, які Казахстан та африканські країни укладатимуть у найближчі роки. Інші інвестори можуть зменшити російську частку, а нові родовища — розширити пропозицію. Проте через довгі строки розвитку уранової галузі результат формуватиметься задовго до 2040 року. Саме нинішні ліцензії, капітал і партнерства визначатимуть, хто матиме найбільший вплив на ринок через десять-п’ятнадцять років.