Російська частка світового видобутку урану на власній території становила у 2024 році лише близько 4,5%. Однак Centre for Strategic Advantage вважає, що такий показник недооцінює реальний вплив «Росатома». Якщо врахувати закордонні частки та проєкти, Росія могла мати позицію близько чверті глобальних потужностей уже у 2024 році.
До 2040 року цей показник у базовому сценарії CSA може зрости приблизно до 36%. Йдеться не про те, що третину урану видобуватимуть у межах РФ. Аналітики рахують контроль і корпоративний вплив на шахти в інших країнах. Також це не гарантований прогноз: частина активів ще перебуває на стадії розвитку, а політика країн-господарів може змінитися. Тому 36% — це умовна межа за певного набору рішень, а не наперед визначений результат.
Найбільша реальна виробнича присутність Росії за кордоном сьогодні пов’язана з Казахстаном. Країна у 2024 році видобула 23 270 тонн урану, близько 39% світового обсягу. Uranium One, яка належить «Росатому», працює там у партнерстві з Kazatomprom. Її закордонний видобуток становив 5 829 тонн. Ці тонни є казахстанськими за походженням, але частина підприємств має російського державного співвласника.
В Африці ситуація більш перспективна, ніж поточна. У Танзанії Mkuju River має пілотну переробну установку, але ще не працює як промислова шахта. У Намібії Uranium One проводить геологічну розвідку в басейні Аранос. У Нігері в грудні 2025 року компанія підписала меморандум із державною TNUC щодо дозволів, розвідки та можливих нових копалень. Сам меморандум не дає «Росатому» контролю над нинішнім видобутком Нігеру.
Євросоюз одночасно намагається відмовитися від російської присутності в ядерному паливному циклі. Але у 2025 році, за попередніми даними Єврокомісії, майже 2 900 тонн російського урану в збагаченій формі або як паливо все ще надходили до ЄС. Західні потужності з конверсії та збагачення обмежені, а їхнє розширення потребує років. Уранові шахти також мають довгі строки розвитку, тому швидко замінити одне джерело іншим неможливо.
Україна вже показала, що від технологічної залежності можна відходити. Єврокомісія згадує український досвід використання неросійського палива для реакторів ВВЕР як приклад для інших держав. Проте природний уран — окреме питання. У 2024 році Україна видобула 288 тонн, тому стабільний доступ до міжнародних джерел залишається необхідним. Це робить власність і географію світових шахт частиною української енергетичної безпеки.
Важливо також розрізняти контроль і суверенітет. Частка Uranium One у казахстанському підприємстві не означає, що Росія може одноосібно розпоряджатися всією продукцією Казахстану. Але вона дає російській державній компанії участь у бізнесі, який видобуває значну частину світового ресурсу. Саме цей тип впливу CSA намагається показати окремо від статистики за країнами.
Сценарій 36% може не справдитися, якщо зміняться домовленості в Казахстані, африканські уряди оберуть інших партнерів або на ринок вийдуть нові великі виробники. Але тривалі строки розвитку шахт роблять нинішні рішення важливими. Контракт або частка, отримані сьогодні, можуть визначати доступ до сировини через десять-п’ятнадцять років. Тому уран стає ще одним ресурсом, де геополітика починається задовго до першої товарної поставки.