На світовому ринку урану різниця між «виробляє» і «контролює» стає критичною для бізнесу. Російські копальні дали лише 2 738 тонн урану у 2024 році — близько 4,5% глобального обсягу. Проте Centre for Strategic Advantage оцінює позицію Росії значно вище, якщо врахувати частки «Росатома» в закордонних підприємствах та проєктах.
За методикою CSA російський вплив у 2024 році був близьким до чверті світових урановидобувних потужностей. У базовому сценарії до 2040 року він може зрости приблизно до 36%. Цей показник залежить від того, чи реалізуються нинішні домовленості та перспективні проєкти, тому це не гарантований прогноз. Для інвестора важлива саме умовність: значна частина майбутньої частки ще перебуває у зоні проєктного, регуляторного та політичного ризику.
Головний активний ринок для Uranium One — Казахстан. У 2024 році країна видобула 23 270 тонн урану, приблизно 39% світового обсягу. Uranium One, що належить «Росатому», є партнером Kazatomprom у кількох великих підприємствах. World Nuclear Association оцінює закордонний видобуток Uranium One у 5 829 тонн. Для комерційної статистики це казахстанська продукція, але для оцінки власності — російська корпоративна присутність.
Африканські активи поки що більше схожі на опціони на майбутній ринок. Mkuju River у Танзанії розвивається, там працює пілотна установка, але промисловий видобуток ще не стартував. У Намібії Uranium One проводить геологічну розвідку. У Нігері меморандум із TNUC передбачає дозволи, розвідку та можливі нові шахти. Жоден із цих фактів не дає підстав записувати нинішній видобуток усіх трьох країн до поточної виробничої бази «Росатома».
Для ринку це означає, що майбутня концентрація залежатиме від капіталу. Урановий проєкт потребує тривалої розвідки, ліцензування, інфраструктури та фінансування. Хто заходить у проєкт на ранньому етапі, той отримує не лише частку майбутнього прибутку, а й довгострокове місце у ланцюгу постачання. Саме тому CSA розглядає власність як стратегічний показник.
ЄС і США вже інвестують у відмову від російської конверсії та збагачення. США заборонили більшість імпорту російського низькозбагаченого урану з серпня 2024 року та спрямовують близько 2,7 млрд доларів на власні потужності. Європа йде тим самим шляхом, але визнає, що нові виробничі лінії потребують років. Якщо переробні потужності диверсифікуються швидше, ніж самі джерела руди, бізнес отримає нову вузьку ланку.
Для українських компаній та інвесторів це також питання того, де формуватиметься майбутня вартість. Україна видобула 288 тонн урану у 2024 році, але глобальний ринок вимірюється десятками тисяч тонн. Розширення незалежної сировинної бази потребує не лише геології, а й довгого капіталу, інфраструктури, передбачуваних правил та гарантованого попиту з боку атомної генерації.
Тому 36% — це не лише геополітична цифра. Це сигнал для гірничих компаній, інвесторів, банків і урядів, що конкуренція за родовища вже стала частиною довгострокової енергетичної стратегії. Якщо альтернативні проєкти не з’являтимуться достатньо швидко, російська участь може зберігатися навіть там, де прямі закупівлі в РФ скорочуються. Якщо ж у Казахстані та Африці зросте конкуренція за активи, ринок 2040 року може бути значно більш диверсифікованим.