Росія видобуває на своїй території близько 4,5% світового урану, але її корпоративний вплив на ринок значно більший. Centre for Strategic Advantage оцінює, що у 2024 році він уже наближався до чверті глобальних видобувних потужностей, якщо врахувати закордонні частки «Росатома». Це важлива різниця: статистика за країнами показує, де уран фізично підняли на поверхню, а аналіз контролю — хто володіє часткою підприємства, бере участь у фінансуванні та може впливати на довгострокові рішення.
До 2040 року ця частка може зрости приблизно до 36%. Це сценарій, а не точна гарантія: він передбачає, що нинішні та перспективні проєкти будуть реалізовані й досягнуть заявленої потужності. Зміни політики, партнерів, ліцензій або фінансування можуть суттєво зменшити майбутню частку. Саме тому цифра 36% описує можливу структуру ринку за продовження нинішніх тенденцій, а не обсяг урану, який Росія обов’язково видобуватиме у своїх кордонах.
Найбільший ресурс російського впливу — Казахстан. У 2024 році країна дала 23 270 тонн урану, близько 39% світового видобутку. Uranium One, компанія «Росатома», має частки у великих підприємствах разом із Kazatomprom. Її закордонний видобуток становив 5 829 тонн. Саме тут видно різницю між «де видобули» і «хто має корпоративний вплив»: для статистики походження це казахстанський уран, але частина активів має російського державного співвласника.
Африка поки що більше про майбутнє. У Танзанії Mkuju River ще не став промисловою шахтою, хоча в липні 2025 року там запустили пілотну установку з переробки урану. У Намібії Uranium One веде геологорозвідку в басейні Аранос і шукає родовища, придатні для підземного свердловинного вилуговування. У Нігері Uranium One та державна TNUC підписали меморандум про дозволи, розвідку й можливі нові копальні. Тобто ці проєкти можуть збільшити російську частку в майбутньому, але їх не варто рахувати як повноцінний нинішній видобуток.
ЄС паралельно намагається скоротити російську присутність у ядерній галузі. За попередніми даними Єврокомісії, у 2025 році до Союзу все ще надійшло майже 2 900 тонн російського урану в збагаченій формі або як паливо. Нові західні потужності конверсії та збагачення будуються повільно, тому відмова від старих ланцюгів займає роки. Навіть після заміни російського збагачення лишається питання, звідки надходитиме природний уран і хто контролюватиме його видобуток.
Україна вже перейшла на неросійські паливні рішення для частини реакторів ВВЕР, і Єврокомісія вважає цей досвід корисним для інших держав. Але природний уран — ще один рівень залежності. Український видобуток у 2024 році становив 288 тонн, тому без глобального ринку атомна енергетика не може працювати. Для України важливі не лише технології виготовлення палива, а й те, наскільки диверсифікованими будуть міжнародні джерела сировини.
Для бізнесу головне — довгі строки. Уранову шахту не можна відкрити за один сезон: потрібні геологічні дослідження, дозволи, інфраструктура, фінансування та роки будівництва. Якщо одна група вже має частки в діючих родовищах і одночасно заходить у перспективні проєкти, вона формує позицію на десятиліття вперед. На відміну від короткострокової торгівлі, тут вирішальними стають права власності й довгі контракти.
Тому 36% — це не лише політична цифра. Це оцінка того, яким може стати ринок, якщо інші інвестори не створять достатньо нових альтернатив у Казахстані, Африці та інших регіонах. Якщо ж партнерства зміняться, а нові виробники швидше введуть потужності, російська частка може бути помітно нижчою. Рішення, які уряди й компанії ухвалюють зараз, визначатимуть, наскільки вільно атомна енергетика обиратиме постачальників у 2030-х роках.