У новині про уран одночасно звучать дві цифри, які на перший погляд суперечать одна одній. Перша — Росія видобула близько 4,5% світового урану у 2024 році. Друга — її вплив на ринок оцінюють майже у чверть. Насправді йдеться про два різні способи рахувати один і той самий ринок.
World Nuclear Association показує, де фізично видобули сировину. За її даними, у Росії це 2 738 тонн із 60 213 тонн світового видобутку. Centre for Strategic Advantage дивиться, хто володіє частками в підприємствах. Тому до російського впливу потрапляють закордонні проєкти Uranium One, яка належить «Росатому». Обидва підходи корисні, але відповідають на різні запитання.
Найважливіший приклад — Казахстан. Він дав 23 270 тонн урану у 2024 році, тобто приблизно 39% світового обсягу. Uranium One працює там у спільних підприємствах із Kazatomprom. Її закордонний видобуток у 2024 році оцінюється у 5 829 тонн. У таблиці за країнами ці тонни лишаються казахстанськими, але за власністю частина бізнесу пов’язана з російською державною корпорацією.
Звідси й прогноз на майбутнє. CSA вважає, що за умови реалізації чинних та перспективних проєктів російська частка контролю може зрости приблизно до 36% у 2040 році. Це не означає, що Росія точно видобуватиме третину всього урану на своїй території. Йдеться про сукупність часток у закордонних підприємствах, а сценарій залежить від багатьох рішень, які ще не ухвалені остаточно.
Танзанія, Намібія й Нігер показують, чому важливо дивитися на стадію кожного проєкту. У Танзанії Mkuju River ще готують до промислового видобутку, хоча там уже працює пілотна установка. У Намібії Uranium One займається геологорозвідкою. У Нігері є меморандум із державною TNUC про майбутню співпрацю. Тобто ці країни можуть посилити російську позицію згодом, але не всі вони вже зараз дають Uranium One промисловий уран.
Європа тим часом намагається скоротити російську присутність у ядерному паливі. Проте у 2025 році, за попередніми даними Єврокомісії, майже 2 900 тонн російського урану у збагаченій формі або як паливо все ще надійшли до ЄС. І навіть якщо замінити російські послуги зі збагачення, природний уран однаково потрібно купувати у світових виробників. Це ще раз показує, що паливний ланцюг не закінчується на одному постачальнику.
Україна має власний практичний контекст. Її реактори ВВЕР уже використовують неросійські паливні рішення, і Єврокомісія згадує цей досвід у контексті європейської диверсифікації. Водночас у 2024 році Україна видобула 288 тонн природного урану. Тобто технологічна незалежність на рівні готового палива не означає повної сировинної автономії.
Тож головна історія тут не про арифметичний трюк, а про контроль над ланцюгом постачання. Російські 4,5% — це реальний показник видобутку в межах РФ. Майже чверть і можливі 36% — оцінка впливу через закордонні активи. Обидві цифри можуть бути правильними одночасно, якщо чітко розуміти, що саме вони вимірюють. Від майбутніх угод у Казахстані та Африці залежить, наскільки великою стане ця різниця через десять-п’ятнадцять років.