Частка Росії у світовому видобутку урану виглядає невеликою, якщо рахувати лише копальні в її кордонах. У 2024 році там отримали 2 738 тонн урану, тобто приблизно 4,5% від світового обсягу. Centre for Strategic Advantage пропонує дивитися на інший показник — хто контролює або має частки в підприємствах, що видобувають сировину за кордоном.
За таким підходом російський вплив у 2024 році вже наближався до чверті глобальних потужностей. У сценарії CSA до 2040 року він може зрости приблизно до 36%. Для цього мають реалізуватися нинішні домовленості, проєкти в розвитку та перспективні шахти. Тому цифра не є остаточним прогнозом: будь-яка зміна партнерства, інвестицій чи політики країни-господаря може скоригувати результат. Йдеться про можливу частку контролю, а не про третину руди, видобутої безпосередньо в Росії.
Основний нинішній ресурс російської присутності — Казахстан. У 2024 році він забезпечив 23 270 тонн урану, близько 39% світової продукції. Uranium One, що входить до «Росатома», бере участь у великих казахстанських спільних підприємствах із Kazatomprom. Її закордонний видобуток у 2024 році становив 5 829 тонн. Саме тому походження сировини та корпоративний контроль можуть показувати різні картини.
У Танзанії, Намібії та Нігері йдеться переважно про майбутні можливості. Mkuju River у Танзанії ще перебуває в розвитку, хоча там уже працює пілотна переробна установка. У Намібії Uranium One веде геологорозвідку в басейні Аранос. У Нігері компанія підписала меморандум із державною TNUC про дозволи, розвідку та можливий запуск нових шахт. Поки що це не тотожне нинішньому промисловому видобутку під контролем Росії.
Європейський Союз прагне поступово відмовлятися від російської участі у ядерному паливному циклі. Але у 2025 році, за попередньою оцінкою Єврокомісії, до ЄС все ще надійшло майже 2 900 тонн російського урану у збагаченій формі або як готове паливо. Західні потужності з конверсії та збагачення обмежені, а їхнє нарощування займає роки. Це означає, що політичні рішення мають підкріплюватися новими фізичними потужностями.
Україна вже пройшла частину цього шляху, замінюючи російські паливні рішення для реакторів ВВЕР. Єврокомісія наводить український досвід як приклад для інших країн. Водночас власний український видобуток у 2024 році становив лише 288 тонн, тому питання глобальної сировинної бази залишається важливим і для України. Власний ресурс зменшує ризики, але не може повністю замінити міжнародний ринок.
Сценарій CSA показує, що в ядерній енергетиці важливо розділяти чотири різні речі: географію шахти, власника компанії, країну конверсії та постачальника збагаченого матеріалу. Заміна одного російського елемента не автоматично прибирає всі інші. Саме тому інвестиції в нові шахти мають іти паралельно з розвитком західної переробки та збагачення.
Сценарій 36% показує, що залежність може виникнути не там, де її звикли шукати. Країна може купувати паливо не в Росії, але отримувати уран із шахти, де російська державна компанія має частку. Чи перетвориться це на реальний важіль, залежатиме від правил у Казахстані, розвитку африканських родовищ і того, наскільки швидко інші компанії створять конкурентні джерела постачання. Відповідь на це питання формуватиметься роками, а не одним санкційним рішенням.